Поклонюся землі

(кобзариха) належить їй і як дружині професіонального кобзаря.
Наприкінці лютого ц. р. мені з дружиною Магдою довелось побувати на презентації її
„Солоспіву” у львівському Палаці куьтури ім. Хот-кевича. Раніше я бував на багатьох
презентаціях, однак такої спонтанної реакції публіки на презентовану книжку я ще не
зазнав. Вірші із нової книжки пальцями читала та дзвінким голосом співала сама авторка.
На бандурі супроводжував її чоловік Лайош. З великою майстерністю її твори виконували
професіональні артисти Григорій (модератор концерту) та Ірина Шумейки, Наталія
Лісова, Романна Пан-чак, кума Оля Буренко та навіть п’ятирічна внучка її подруги Діана
Соківка. Співав їх 15-членний ансамбль сліпих жінок „Струмочок”.
Після концерту відбувся традиційний фуршет, в якому брали участь її” сини, внуки,
колишні учні, редактори її книжок, численні друзі та всі члени „Струмочка”. Промови.
Тости. Гратуляції. Побажання. І пісні, пісні, пісні… Щаслива поетеса, яка має таку групу
щирих шанувальників, хоч більша половина з них — незрячі.
Із Львова я повертався з рукописом першої частини її споминів — „ Стежка від воріт”, —
який без найменших редакторських поправок даю на суд читачам. Лише назви розділів
долучені мною. Це — щира сповідь людини, адресована сучасникам і майбутнім
поколінням. Місцями її розповідь аж занадто жорстока, бо жорстоким було її життя. Та
вона щира, правдива і напрочуд людяна. Ця людяність випромінює з кожного її слова.
Я переконаний, що ці спогади Тетяни Фролової знайдуть вдячних читачів не лише в
Україні, але скрізь де живуть українці і вірю, що дальші дві частини запланованої трилогії
вийдуть вже у неї вдома сприянням Спілки письменників України, яка прийме талановиту
письменницю у свої члени. Вона заслуговує на те.
Тож вирушім у далеку й цікаву подорож стежкою від воріт білозір-ської хатини Тетяни
Фролової.
Пряшів. 2 липня 1999р.
Микола Мушинка
доктор філологічних наук іноземний член НАН України

Кланяюся тобі, моя земле, що народила ти дідів-прадідів моїх,
батьків моїх, що виколисала на своїх пахучих вітрах мене грішну.
Кланяюся і Вам, любі мої односельці, що не міняєте її на чужі ласі цяцьки. Кланяюся
світлій пам ‘яті батьків моїх, що навчили мене цінувати шматок заробленого хліба, що
навчили мене жити чесно і просто.
Замість передмови
Я ще й зараз вагаюся, чи потрібно було писати цю книжку. А може й потрібно. Може
хтось знайде тут крихітку і своїх спогадів. А хтось, може, погріється під теплим сонцем
мого дитинства.
Довідок про себе не подаю — все в тій книжці. Домислу тут нема. Зовсім нема. Я не
знаю, може так не можна писати: скажуть — фотографія. Але я писала так, як лягло мені
на душу.
Нема тут ні пригод, ні цікавого захоплюючого сюжету. Це книжка про життя одної сліпої
дівчинки, тобто про мене. Життя таке, яким воно було насправді.
Якщо я не відбила у вас бажання читати моє скромне творіння, привітайте його,
прийміть у коло своїх книжок. Для мене як для авторки це буде найбільшою нагородою.
Бувайте здорові! Я пішла в своє дитинство. А якщо хочете, то ходім зі мною!
Тетяна Фролова

Розділ І Білозірка і мої перші враження
Від п ‘янкого повітря хмелію, Бо дитинство моє тут пройшло. Передумаю я, перемлію, Як
в’їжджаю у рідне село. Білозірко моя. Білозірко, Моє рідне прегарне село. Було важко тобі,
було гірко, Та кому із нас добре було? Тут стоїть моя батьківська хата, Тут родилися мрії
ясні… А які тут вродливі дівчата, А які тут весілля гучні! Білозірко моя, Білозірко! Моє
рідне прегарне село! Було важко нам всім, було гірко. Дай же. Боже, щоб краще було!
Білозірка — це те село, де я народилася, найпоетичніший куточок на Тернопільщині, а
може й на всій землі. Де б я не була, куди б мене лиха чи добра доля не закидала, я знову
повертаюся сюди, щоб доторкнутися рукою до стін старенької батьківської хати, в котрій
вже давно ніхто не живе. Я неодмінно повертаюся сюди, бо тут земля тепліша. Бо в моїй
Білозірці і вітри по-іншому з деревами розмовляють, і цвіркуни іншу пісню виводять, і
увечері цикади по-іншому вплітають свою музику в оркестер вечорових звуків.
А дощі? Чи помітили ви, що в містах і дощі не такі, як у селах. У місті — дахи високих
будинків, асфальт, каміння, блокові стіни. Дощі тут дзвенять, стукотять, барабанять —
ніби аж сердяться. А в селі замість асфальту — земля, багато дерев, кущів, зілля біля хати
— і тут дощі ніби щось вам нашіптують, приколисують. А коли вже відро на воду
поставиш — то справжня втіха для дощу: вибиває по відрі, ніби й справді музика.
А уявіть собі мою батьківську хату у далекому дитинстві, коли вона

В отій-то хаті в селі Білозірка на Тернопільщині, народилася я — дванадцята дитина у
своїх батьків

ще була крита соломою. Дощі тоді були зовсім лагідні: шепотіли та й шепотіли. І про
радіацію тоді ще ніхто не знав. Тож назбирає мама дощової води, змиє мені голову, а
волосся — що тобі шовк…
Добрі дощі мого дитинства, лагідні і святі, змийте нашу осквернену землю, омийте серця
і душі наші від бруду, що накопичився з роками! Перенесіть мене, буйні вітри, в моє
дитинство бідне, полатане, босоноге, але таке чисте і усміхнене, як росяний світанок з
пташиною піснею!
В отій-то Білозірці, в тому раю народилася я — дванадцята дитина у своїх батьків. Тоді
родились стільки, скільки Бог давав. Але і вмирало багато. Одне дитя ненавмисне кинула з
рук дівчинка-нянька, що бавила його в жнива, коли батьки були в полі. Хлопчик вдарився
головкою. Нянька злякалася та й утекла. Дитина померла.
Двоє дітей — близнюків мама втратила, коли хату ставили. Від важкої роботи почалися
передчасні пологи. Ледь сама зі світу не пішла.
Як померли троє інших, не знаю. Нас, живих, лишилося шестеро. Я була найменша.
Спершу батьки хотіли назвати мене Сонею. Мої брати Степан і Гри-ша, побігли на
вулицю і давай хвалитися, що у них дівчинка і що буде вона називатися Соня. А в
батькового брата, у мого дядька, саме тоді також народилася дівчинка. Хлопці ніби
підказали їм ім’я для неї: і вони взяли та й назвали Сонею. Дві Соні в родині — це ніяк не
годилося. І назвали мене Тетяною. А чого, зовсім непогане ім’я: Таня, Танечка, а
особливо, як мене зве мій чоловік — Тетянка. Отже ім’я мені батьки

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + 8 =