ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН
КАЗКИ
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Дорогі діти, я розумію, дуже добре розумію, що
ви вже гарненько підросли. Настільки підросли, що ваші
мами і ваші бабусі вже не співають вам колисанку.
Трохи сумно, що її не співають, правда? І колисанці
сумно. Десь ходить вона під вашими вікнами та й
журиться. І сама себе наспівує. А ще, коли стемніє, коло
ваших вікон ходить сон, а неподалік і дрімота. Вони теж
журяться: де будуть ночувати, де знайдеться для них
тепла хата і маленька дитина. А ви вже повкладалися в
свої ліжечка і чекаєте. Чого? Та звісно ж, казку. Бо, коли
діти вже підростають, то на зміну колисанці приходить
казка, бабусина чи мамина, а часом і татова. Її можна
читати, а можна просто розказувати, тому вона й казкою
зветься, від слова «казати». Дехто з вас вже й сам би міг
прочитати ту казку. Але то не те. Перед сном треба, щоб
хтось її прочитав чи розказав. Отоді і добре спиться, і
сни гарні сняться. Очки самі по собі заплющуються,
заплющуються… А вам і казку дослухати хочеться, і
сон склеплює ваші повіки. Отой сон, що попід вашими
вікнами ходив. І дрімота з ним, а якже. А тут казка.
Вона теж тихенько засинає разом з вами.
– Спить, – каже пошепки мама чи бабуся, а може
й татко і йде собі чи на кухню, чи до якоїсь іншої
роботи. Бо їм ще рано спати. Дорослі засинають трохи
пізніше. У них день ще не скінчився. Ще стільки всього
треба…
А чи ви задумувалися над тим, звідки береться
казка? Звичайно, казки пишуть казкарі. А звідки вони їх
беруть? Інколи ті казки виростають на городі чи в полі,
а часом на нашій старій груші. Інколи їх птахи на
крилах приносять. Тільки встигай їх зривати, збирати,
складати у свою тайстру, а потім записати в книжку та й
розказати чи прочитати дітям чи внучатам, своїм і
чужим. А більшенькі вже й самі прочитають. Бо діти, це
я вже знаю напевно, дуже люблять читати і слухати
казки. А коли слухають, то засинають, а коли
засинають, то ростуть. А там ще сон ходить коло вікон –
теж казку послухати хоче. Нехай слухає – то може
комусь присниться.
Казка снується,
Бабуся сміється.
Котик муркоче –
Теж спатки хоче.
Спіть, дітки, спіть,
Спіть та ростіть.
Ходить забавлянка,
На ній вишиванка.
Дівчинка Улянка
Братика Іванка
Забавляє, присипляє,
Нову казку починає,
Щоб Іванко спав,
Щоб Іванко ріс.
Його недавно лелека
На крилі приніс.
А Улянка – школярка,
Вже читає шпарко.
Книжку розгорне,
Казку почне,
Як читати не захоче,
То послухає мене.
Ходить сон з дрімотою,
З котячою воркотою,
Носить тайстру із снами,
З гарними казками.
Як дістане одну,
То я її й почну.
Як дістане нову,
То я кину в траву.
Лети, казко, до вікна –
Там спить дівчинка одна.
Ти до неї посміхнися,
Ти їй, казко, приснися.
А якщо ти страшна,
То відійди від вікна.
Нам страшних казок не треба.
Обійдемось і без тебе.
Казок у тайстрі досить.
А коли забракне,
Сон в місяця попросить.
– Зроби, місяцю, ласку:
Кинь нам свою казку.
Казку зірка несе –
От і все.
Спіть, дітки, спіть,
Спіть та ростіть.
Ходить сон коло вікон –
На те він і сон…