Ходить сон коло вікон

ГОЛУБИЙ ЛЕЛЕКА
Він приснився Іринці у сні. Був це лелека. Та
незвичайний лелека, яких багато можна побачити у полі
чи у гніздах, особливо по наших селах. Це був голубий
лелека. Іринка здивувалася, бо такого лелеку вона ще
ніколи не бачила. А ви б не здивувалися? Я впевнена,
що й ви ніколи не бачили голубого лелеку. Та не
встигла дівчинка як слід здивуватися, як він підійшов до
неї і… Заговорив. Так, так, уявіть собі, заговорив.
Звичайною людською мовою, як говоримо ми з вами.
– Ой, – тільки й сказала Іринка, – ти вмієш
розмовляти?
– А що ж тут дивного? Ми, лелеки, тримаємося
ближче до людей – от я і навчився. Це всі лелеки
вміють. Просто вони не розкривають свою таємницю.
– Але я ніколи не бачила голубого лелеку.
– Бо в житті я звичайний собі лелека. А голубим
я буду приходити в твої сни. Бо твій сон – як казка.
– Ой, то ти мені ще колись приснишся?
– Звичайно. Ти мені сподобалася. Ти чемна,
слухняна, взимку пташок підгодовуєш.
– А звідки ж ти знаєш про зиму? Взимку лелеки
у нас не живуть. Вони відлітають у вирій.
– Ну… Я ж лелека не зовсім звичайний. Хоча
іноді я теж лечу у вирій. А про тебе мені знайома
синиця розповідала.
– Дуже цікаво. Скажи… А ти часом не
чарівник?
Лелека посміхнувся. І це теж було дивним, що
лелеки вміють посміхатися.
– Ну… Може трохи. Скажімо так: я – учень
одного доброго чарівника. Бо, живучи в казці, важко ну
хоч трохи не знатися на чарах.
– А можна, я розкажу про тебе своїй бабусі?
Ну… Що ти мені снився.
– Можна. Бабусі можна.
– А мамі? А таткові?
– Їм також можна. Бо це ж не таємниця. Це сон.
Але мама скаже: «Ось не вигадуй». А татко скаже:
«Спиться – то й сниться». А бабуся зрозуміє, бо колись-
колись, коли твоя бабуся була ще маленька, така, як ти,
я снився і їй, як ото тобі. Якщо вона згадає, то
неодмінно посміхнеться.
– Цікаво, як це моя бабуся була колись
маленька.
– Дуже просто. Всі дорослі були колись дітьми.
А всі діти ростуть, ростуть – і стають дорослими. І ти
колись виростеш. Тільки декотрі дорослі геть чисто
забувають про казки, котрі вони любили в дитинстві. А
декотрі, як-от твоя бабуся, продовжують любити казки і
вміють гарно розказувати їх своїм дітям та внукам. Мені
дуже хотілося, щоб, коли ти виростеш, ти продовжувала
любити казки. Як твоя бабуся.
– Я буду любити казки. Бо я уявити навіть собі
не можу, як їх можна не любити.
– Ну, знаєш, у дорослих багато всяких проблем,
які вони конче мусять вирішувати. Їм не до казок. Та
дехто все ж знаходить в своїй душі місце для казки. А
потім ще й викроїть час, щоб ту казку комусь розказати:
чи своїм дітям та онукам, чи чужим… Отак воно буває.
Тому я й прийшов у твій сон, щоб, коли ти виростеш, не
забувала про казку.
– Не забуду. Нізащо не забуду. Послухай,
лелеко, а можна я тебе намалюю? Такого, як ти є,
гарного і голубого-голубого, як небо. Це буде гарний
малюнок. Всі кажуть, що я гарно малюю.
– Добре. Намалюєш. Вранці. Якщо не забудеш
свій сон.
– Що ти! Я не забуду. Я нізащо не забуду. Це
дуже гарний сон.
І не забула. Вранці дівчинка і справді
намалювала його. Лелека був такий, який їй приснився:
веселий, усміхнений і… Голубий. Мама подивилася і
сказала:
– Ось не вигадуй. Ну де ти бачила голубого
лелеку?
– У сні бачила.
– Хіба що у сні. У житті таких лелек не буває. А
малювати треба так, щоб по-справжньому, як у житті.
– А в казці?
– Ну… В казці, напевно, може бути і голубий
лелека.
Дівчинка показала малюнок таткові.
– Подивися, тату, що мені наснилося. Голубий
лелека.
Тато подивився і сказав:
– Спиться – то й сниться.
Сказав так татко та й пішов до своєї роботи. І
дівчинці відразу стало сумно-сумно.
Одна тільки бабуся довго і уважно розглядала
малюнок і посміхалася.
– Ну що, бабусю? – нетерпеливилася Іринка.
– Впізнаю, – сказала бабуся і продовжувала
посміхатися.
– Кого впізнаєте, бабусю? – допитувалася цікава
дівчинка.
– Голубого лелеку впізнаю. Він колись і мені
снився, коли я була ще така, як ти. Я пам’ятаю його. Він
зовсім не змінився. А скільки часу минуло. Вже я
зістарілася, вже й ти виросла, а лелека такий самий, як
був тоді…
– Це тому, бабусю, що він живе у казці. А казки
не старіють.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 − 3 =