Ходить сон коло вікон

ЛІСОВА КАЗКА
Дівчинка Улянка була любою донечкою і
щасливою внучкою. Її любили і мама, і татко, і бабуся, і
дідусь. А ще часом приїздили бабуся Ганя і дідусь
Василь, що жили далеко у великому місті Харкові. Ото
втіхи було, як вони приїжджали. А вже тих гостинців –
то Улянка просто не знала, куди їх складати.
Всі дуже любили дівчинку. Улянка часом
думала, що вони люблять її не тому, що вона така
хороша, а тому, що їм просто нікого більше любити. Бо
Улянка одна. І тоді дівчинці ставало сумно. Але довго
сумувати Улянка не вміла і не хотіла. Це було нудно і
нецікаво. І тоді вона мріяла. Про що? А про те, щоб у
неї був братчик чи сестричка. А може й обоє. І то
нічого, що вони розкидали б її іграшки. Нехай. Вона для
них нічого не шкодувала б. І нехай би їх всі любили, як
люблять Улянку, – і мама, і татко, і бабуся, і дідусь, і
бабуся Ганя, і дідусь Василь з того далекого і великого
Харкова. І вона б їх любила. Але в Улянки нема ні
братчика, ні сестрички. І тому інколи стає сумно.
– Улянко!
– Це дідусь її кличе.
– Збирайся. Підемо до лісу.
– Ой, я зараз. Я скоренько.
– Тільки тепло одягнися, бо зранку у лісі
прохолодно.
Добре, Улянка тепло одягнеться. Вона знає, що
в лісі зранку прохолодно. Дівчинка дуже любила ті
лісові прогулянки з дідусем. Він неодмінно їй покаже і
краплисту росу на листі, і спритну білочку-вертихвістку,
а часом і меткого зайчика вдасться підгледіти. Тільки
треба бути тихенько, так каже дідусь, щоб нікого не
наполохати, бо ліс живе собі своїм життям, за своїми
законами, і не треба тут нічого порушувати.
– Дідусю, а що це так стукає, наче дрібно-
дрібно вибиває у барабан? Аж луна по лісу йде.
– Це дятел. Він лікує дерева від шкідників.
– І в нього дзьоб не болить цілий день отак
стукати?
– Не болить. Дзьоб у дятла міцний. Так він і
дерева лікує, і їжу собі роздобуває.
– А це хто, дідусю? Отак висвистує…
– Це дрозд. У нього пісня особлива. Ніхто
так не співає. Слухай і запам’ятай того дивовижного
птаха. Я потім тобі про нього розкажу. А це ось… Сюди
поглянь.
– Гриб.
– Це не просто гриб. Це боровик, господар
лісу. Бачиш, у нього суха травинка на шапочці. Це
символ його влади.
– Суха травинка?
– Так. Кажуть, що дядько Лісовик інколи
боровиком обертається та й стежить за порядком в лісі.
– Стежить – і що?
– Може часом і покарати того, хто в лісі
бешкетує, порядок порушує. Пташині гнізда руйнує,
гілки на деревах ламає, гриби топче. Не можна. Ліс
багатий. Бери все, що тобі треба, але з розумом бери, не
нищ, не руйнуй надаремно. Одного разу…
І Улянка вже знала, що зараз почнеться казка.
Це буде дідусева казка. Такої казки нема в жодній
книжці. І дівчинка приготувалася слухати.
– Жив собі хлопчик. То був такий пустун, що й
другого такого не шукай – не знайдеш.
– Як наш сусід Миколка?
– Може й ще гірший.
– Ого!
– От якось той хлопчик, його Андрійком звали,
сам без дорослих до лісу пішов. Хлопчик знав, що того
робити не можна, однак пішов.
«З тими дорослими тільки до лісу ходити! –
думав Андрійко. – Ні тобі на деревах погойдатися, ні
квітку зірвати. І того не роби, і того не можна. Ет, піду
сам. Не такий я вже й маленький. Ото набавлюся, ото
нагуляюся. Ніхто й не сваритиме. Що захочу, те й буду
робити».
І пішов. Ще не встиг і в ліс зайти, як почав
галасувати, щось голосно співати, фальшиво і не до
ладу, стукати палицею по деревах. А в цей час в лісі
була особлива тиша. Пташки саме пташенят
висиджували. А тут раптом таке безголов’я. Від такої
Андрійкової поведінки птахи хмарою знялися в повітря
та й ну кричати, кликати на допомогу. Аж тут на
галявину вийшов боровик – дядько Лісовик. Тільки не
грибом вийшов, а кремезним чоловіком з ціпком у руці.
На шапці у нього, як і в того гриба, що ми з тобою
бачили, була суха травинка.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eight − three =