Зірка впала в серце
Цей вірш потоне в моїй ліриці – і ні одна істота на світі не знатиме, що він написаний для Вас. І Ви не знатимете, бо я Вам не скажу…
Почула Вас – і зірка впала в серце,
на саме дно.
Здалось мені, що випила я вперше
хмільне вино.
Не знала, хто Ви і не знала, чий Ви,
чия любов…
І листопада кінь золотогривий
гуляє знов…
Дві наші долі кину на терези –
і одвернувсь.
Ваш погляд і розумний, і тверезий –
аж я боюсь.
Боюсь в очах побачити погорду
чи тінь жалю…
Дзвенить в душі замріяним акордом:
я Вас люблю…
Жбурляє осінь листя поруділе
в моє вікно.
“Ну, пригубіть, – прошу я Вас несміло,
– оте вино…”
Хай в серце Ваше упаде зірниця
й згорить на дні…
І осінь та колись обом насниться –
Вам і мені…
Те, що було, не можна забувати
Ти сумував з бандурою у парі.
Либонь причин для смутку не було,
та смуток твій відбився десь у хмарі:
і дощ пішов, й розтануло тепло.
То, може, був пекучий ніжний спогад.
Весна чи літо, осінь чи зима…
Судилось так чи долею, чи Богом:
Вона була – і вже її нема…
З тобою ми не станемо чужими,
хоч як би нас не вергало життя.
Не знала я колишньої дружини,
та жаль, її не вернеш з небуття.
Я тихо вийшла з нашої кімнати.
Що ж, посумуй з бандурою удвох…
Те, що було не можна забувати,
а те, що буде, хай пошле нам Бог.
Твоя бандура плакала до щему,
і ти був десь далеко звідсіля.
Я б написала трепетну поему…
Її нема… і пухом їй земля.
Ти сумував з бандурою у парі.
На землю знов верталося тепло.
Та спогад твій відбився десь у хмарі.
В тім спогаді мене ще не було…
не сумуй за мною.
Як мене не стане,
не сумуй за мною.
Як мене не буде,
не тужи в журбі.
Я прийду до тебе,
ранньою весною,
і веселим літом
я приснюсь тобі.
Тільки не лякайся,
як мене побачиш.
Тільки не лякайся,
як торкнешся рук.
Десь за мною, певно,
та калина плаче,
що мене втішала
в самоті розлук.
Та, що буде поруч,
хай не дорікає,
що вночі зі мною
в сні ти говорив,
бо вона не знає
і не уявляє,
як любив мене ти,
як мене любив…
Ти їй не розказуй,
бо не зрозуміє,
ким ти був для мене
і для тебе я…
У широкім полі
буйний вітер віє –
це до тебе лине
молодість моя.
Як добрий ангел, я злечу до тебе
І відведу біду з твоїх надій.
Мені в житті нічого більш не треба,
Лиш тільки б щастя сяяло з-під вій…
Про щоб у двох з тобою не мовчали,
ти розумієш мову ту мою.
Забудь мої тривоги і печалі,
забудь про те, що я тебе люблю.
Як добрий ангел, я злечу до тебе,
зішлю тобі найкращі в світі сни,
веселкою я стану серед неба
і взимку легким повівом весни.
Ти не сумуй і не тужи за мною,
в житті і щастя, і добра зазнай.
Згадай про мене ранньою весною,
зітхни тихенько і скажи: “Прощай”!