Дощ другий

 

Ніч співає колискову,

Затіває з вітром змову,

Тільки дощ собі іде.

Як дорогу він знайде?

То не дощик, а дощисько,

Та пустує, мов хлопчисько:

Ходить босий біля хати

І ніяк не хоче спати.

Дощ іде без парасолі,

Сни нашіптує для Олі –

І веселі, і смішні,

Щось шепоче і мені.

Дощ ніяк не вгомониться.

Ну чому йому не спиться?

Я б його приколисала,

Та сама давно вже спала.

 

 

– Котику, муркотику,

Чом такий брудний?

– Ти допоможи мені

І мене помий.

– Чом бродив ти котику,

Десь по болотах?

– – Я шукав товариша

У чужих світах.

– Дітки люблять котиків.

Хто того не зна?

За тобою плакала

Дівчинка одна.

Солодко примружившись,

Котик усміхнувсь:

– От, коли б не плакала,

іЯ б не повернувсь.

 

 

Горобець

 

Вставай, бо прилетів твій горобець.

Він їсти хоче. Дай йому крупець.

Нехай радіє й голосно цвірінька.

Кому завадить його пісня дзвінка?

Піснями простими і геть непоказними

Він душі звеселя нам в люті зими.

Допоки ти малий, – кажу дитині, –

Зроби добро хоч тій малій пташині.

 

 

Про Петрика

Велосипед у Петрика

новенький – аж блищить.

На ньому покататися

Всім хлопчикам кортить.

Та Петрик гордо супиться –

Нікому не дає:

Нехай усі дивуються,

Що він у нього є.

Та дивуватись хлопчики

Так довго не могли.

Ще трішки подивилися –

Та й геть собі пішли.

І вже лунають вигуки,

Хтось копає м’яча –

В футбола грають. Петрика

Якраз невистача.

Ну, що робити Петрику?

Справжнісінька біда!

В футбола грати хочеться

І велика шкода.

Від хвилювання кидає

То в холод, а то в жар.

Ну, як вони без Петрика?

Та він же – воротар!

Велосипед виблискує

Забутий під кущем,

А Петрик наче блискавка,

Полює за м’ячем.

Забили б, певно, гола їм,

А може, що і два,

Та Петрик на посту своїм,

Пильнує не зіва.

Надворі вже смеркається,

Уже трава в росі.

На велику катаються

По черзі хлопці всі.

Додому час розходитись.

У слід гукає хтось:

“Виходь уранці, Петрику,

І велик свій винось”.

Сон огортає хлопчика,

Солодкий, наче мед.

Як добре, що у Петрика

Новий велосипед.

По небу зорі плавають,

Горить Волосожар…

І буде, певно, з Петрика

Чудовий воротар.

 

 

Про хлопчика Юрка і котика Мурка

Жив собі з мамою хлопчик Юрко,

Був в  того хлопчика котик Мурко.

Хлопчик Юрко не любив молоко,

Та полюбляв його котик Мурко.

Дуже обидва дружили вони,

Навіть однакові бачили сни.

Що робив Юрчик, те й котик робив.

Тільки що хлопчик мишей не ловив.

Мама хвалила за спритність Мурка,

Часом сварила малого Юрка:

– З котиком так пустувати неслід.

Ти ж таки хлопчик, а він собі кіт.

 

Вперше до школи Юрасик іде.

Мама за руку його не веде –

Він самостійний, дорослий вже він.

Котик Юркові біжить навздогін.

– Ти це куди? – насварився Юрко.

Та не послухався котик Мурко:

Хвостиком він спересердя махнув –

І навпростець по городах майнув.

 

В школі перерва – і галас, і крик.

Котик Мурко до такого не звик.

Та неодмінно його відшука,

Свого товариша, свого Юрка.

Тільки у школі багато  так їх,

Хлопців й дівчат – і чужих, і своїх,

Хлопці хотіли зловити його,

Тільки у Мурчика кігті – ого!

Раптом дзвінок – і нова дивина:

Знову запала кругом тишнина.

 

Йде коридором поважний Мурко,

Чує – аж там за дверима Юрко!

Щось там розказує… Голос дзвенить…

Мурчику хочеться в клас хоч на мить…

Двері зачинено. Хто ж його зна,

Як відчиняється клямка міцна.

Він ще дверей таких не відчиняв.

Котик заплакав розпачливо: “Няв!”

Чемно у вчителя хлопчик пита:

Можна я випущу свого кота?

 

В школу за мною мій котик прийшов.

Як же він тільки мене тут знайшов?

Двері мерщій відчиняє Юрко –

І на порозі поважний Мурко.

Повагом входить в Юрасиків клас.

Діти усі засміялися враз.

Вчитель сказав: – Дуже радий за вас.

Дружбу таку поважатиме клас.

Діти сміються, а може й дарма.

Жаль, що для котиків школи нема.