У вітру на крилі 2010 рік

 

Зірка впала в серце

Цей вірш потоне в моїй ліриці – і ні одна істота на світі не знатиме, що він написаний для Вас. І Ви не знатимете, бо я Вам не скажу…

 

Почула Вас – і зірка впала в серце,

на саме дно.

Здалось мені, що випила я вперше

хмільне вино.

Не знала, хто Ви і не знала, чий Ви,

чия любов…

І листопада кінь золотогривий

гуляє знов…

Дві наші долі кину на терези –

і одвернувсь.

Ваш погляд і розумний, і тверезий –

аж я боюсь.

Боюсь в очах побачити погорду

чи тінь жалю…

Дзвенить в душі замріяним акордом:

я Вас люблю…

Жбурляє осінь листя поруділе

в моє вікно.

“Ну, пригубіть, – прошу я Вас несміло,

– оте вино…”

Хай в серце Ваше упаде зірниця

й згорить на дні…

І осінь  та колись обом насниться –

Вам і мені…

 

 

Те, що було, не можна забувати

Ти сумував з бандурою у парі.

Либонь причин для смутку не було,

та смуток твій відбився десь у хмарі:

і дощ пішов, й розтануло тепло.

То, може, був пекучий ніжний спогад.

Весна чи літо, осінь чи зима…

Судилось так чи долею, чи Богом:

Вона була – і вже її нема…

З тобою ми не станемо чужими,

хоч як би нас не вергало життя.

Не знала я колишньої дружини,

та жаль, її не вернеш з небуття.

Я тихо вийшла з нашої кімнати.

Що ж, посумуй з бандурою удвох…

Те, що було не можна забувати,

а те, що буде, хай пошле нам Бог.

Твоя бандура плакала до щему,

і ти був десь далеко звідсіля.

Я б написала трепетну поему…

Її нема… і пухом їй земля.

Ти сумував з бандурою у парі.

На землю знов верталося тепло.

Та спогад твій відбився десь у хмарі.

В тім спогаді мене ще не було…

 

не сумуй за мною.

Як мене не стане,

не сумуй за мною.

Як мене не буде,

не тужи в журбі.

Я прийду до тебе,

ранньою весною,

і веселим літом

я приснюсь тобі.

 

Тільки не лякайся,

як мене побачиш.

Тільки не лякайся,

як торкнешся рук.

Десь за мною, певно,

та калина плаче,

що мене втішала

в самоті розлук.

 

Та, що буде поруч,

хай не дорікає,

що вночі зі мною

в сні ти говорив,

бо вона не знає

і не уявляє,

як любив мене ти,

як мене любив…

 

Ти їй не розказуй,

бо не зрозуміє,

ким ти був для мене

і для тебе я…

У широкім полі

буйний вітер віє –

це до тебе лине

молодість моя.

 

Як добрий ангел, я злечу до тебе

І відведу біду з твоїх надій.

Мені в житті нічого більш не треба,

Лиш тільки б щастя сяяло з-під вій…

Про щоб у двох з тобою не мовчали,

ти розумієш мову ту мою.

Забудь мої тривоги і печалі,

забудь про те, що я тебе люблю.

Як добрий ангел, я злечу до тебе,

зішлю тобі найкращі в світі сни,

веселкою я стану серед неба

і взимку легким повівом весни.

Ти не сумуй і не тужи за мною,

в житті і щастя, і добра зазнай.

Згадай про мене ранньою весною,

зітхни тихенько і скажи: “Прощай”!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen − thirteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.