Не чаклунка
Як би я була чаклунка,
чи принцеса, чи царівна,
натворила б я багато
див усяких на землі.
І усіх дівчат чарівних
я покликала б на свято,
і були б на тому святі
і дорослі, і малі.
Посадила б наречених
я на коней наряджених,
й ми поїхали б по світу
у заквітчані луги.
Нам би зорі посміхались,
нами б люди милувались,
і мостом любові ріки
поєднали б береги.
Та, на жаль, я не чаклунка,
не царівна, не принцеса.
Це були всього лиш жарти,
чи веселі, чи сумні.
Я – звичайна собі жінка
і статечна поетеса.
Дуже жаль, та в моїм віці
вже не їздять на коні.
Нема дощів
Нестерпно сонце землю напекло.
Дощів чомусь так довго не було.
Усе живе просило пити, пити,
або хоча б водою окропити.
Стояла спека. І лелека-тато,
отой, котрий дітей приносив в хату,
завзято щось лелечисі доводив,
пояснював, чом довго не приходив.
І сумували соняхи розкішні,
і сумували вже червоні вишні,
бо всі хотіли пити, пити, пити,
або хоча б водою окропити.
***
Косили сіно, і дзвеніли коси,
кругом жита стелилися, як коси,
а в них волошки, наче сині очі,
а вітер підглядав ті сни дівочі.
Косили сіно, ячмені косили,
і на весілля вже когось просили,
лише одна бродила пісня досі,
палка, як літо, і сумна, як осінь…і
Закоханий вальс
Я спитаю у зір,
запитаю у сонця, у вітру,
де знайти мені слів,
де знайти мені пісню таку,
щоб украсти тебе
на очах у шаленого світу
і повести в росу,
у її прохолодну п’янку.
Подивися, це я,
це мене ти шукав стільки років
і нарешті знайшов,
чи сама я до тебе прийшла.
Не спиняйся, іди –
нам до щастя всього кілька кроків,
це для тебе вночі
квітку папороті я знайшла.
І зозуля кує,
і хмеліє від радощів птаство,
і буяє земля,
і фіалкове небо для нас.
Наша щира любов –
це найбільше у світі багатство.
Над землею луна
наш весняний закоханий вальс.
Повернуло на весну
Повернуло на весну –
так синоптики навіть сказали.
Повернуло на весну –
я відчула це добре й сама.
Ніжні проліски перші
вже жінки продають на базарі.
Тільки в серці у тебе
ще лютує холодна зима.
Повернуло на весну –
і клопочеться гніздами птаство.
Повернуло на весну –
і задумалась верба стара.
Може, я ще воскресну,
бо любов – то найбільше багатство.
Повернуло на весну –
вже пора вити гнізда, пора.
Повернуло на весну –
і нуртує розбурхана повінь.
Повернуло на весну –
журавлями цвітуть небеса.
Ти скажи мені чесно,
чи готовий в дорогу твій човен.
Помандруєм з тобою,
де буяє весняна краса.
Тільки вчора була я найкраща,
ти казав, що таку не знайти, –
а сьогодні, не відаю защо,
так зневажив при всіх мене ти.
Ти пройшов без єдиного слова,
й в одну мить зрозуміла я:
наша зустріч була випадкова,
я ніколи не буду твоя.
Зупинись і заглянь мені ввічі:
та невже порятунку нема?
Залишився знеболений відчай,
між людьми я стояла сама…
Як на диво, дивився на мене.
Чи поблідли мої уста?
Так минає кохання шалено,
і приходить гірка самота.