Не ставте нікому “енки”

(Моїм однокласникам)

 

Десь розкидала доля по світі

Тих, що вчились у класі моїм.

І схилились каштанові віти,

Бо не всім їм зібратись, не всім…

Ви зберіть нас, Іванно Андріївно,

Під турботливе рідне крило.

Хай нам буде і тепло, і рвійно,

Наче бід на землі не було.

У шкільному гурті гомінкому

Ми пройдем, в сивині, як в росі.

Тільки “енки” не ставте нікому:

Хай вони з нами будуть усі.

Написало життя свою казку,

Не завжди в ній щасливий кінець.

І надії нема на підказку,

І не крикне ніхто: “Молодець!”

Ви пробачте, Іванно Андріївно,

Що були ми… такі, як були…

Ще пробачте моїм однокласникам,

Що не всі на ту зустріч прийшли…

 

 

Соколи

(Моїм синам)

 

Вже повиростали мої соколи

Й полетіли з рідного гнізда.

Де ви, мої діти? Чи високо ви?

Мати вас чекає, вигляда.

Заверніть додому на часиночку

Із своїх натомлених доріг,

Мамину непрохану сльозиночку

Ви візьміть, як вічний оберіг.

Хай насниться колискова мамина

І дитинство, світле і трудне,

Там у синім небі за туманами

Не забудьте, діточки, мене.

Теплими мінорними акордами

Молодість в минуле відпливла.

Як хотіла, щоб були ви гордими

І нікому не чинили зла.

Мріяла, щоб виросли ви дужими,

Щоб було з роси вам і з води,

Щоб ніколи не були байдужими

До людського болю і біди.

І молитва буде хай високою,

Бог почує і прийме її.

Стануть на сторожі миру й спокою

Три сини, три соколи мої.

 

ДО ДИТЯЧОГО СЕРЦЯ

 

 

Про хлопчика Олега

(Олегу Сірчишину)

 

Хлопчик Олег до бабусі приїхав.

Втіха бабусі й Олегові втіха.

Тільки Олег той ганяв по селі

Так, що й не чув під ногами землі.

 

Просить бабуся: “Обідать пора”,

Але у хлопців якраз саме гра.

Біганки, лапанки, стрибанки, хованки,

Ніби у ньому пружинки заховані.

 

Вечір на землю утомлений ліг.

“Де ж той Олег? Ну куди він побіг?”

Кличе бабуся, гукає – дарма.

Де вже шукати, не знає сама.

 

Але нарешті Олег той іде –

Хлопчика нічка за руку веде.

Він би ще бігав, та темно уже:

Ніч отаких пустунів стереже.

 

Скоро Олег вже додому поїде:

З вересня хлопець до школи вже піде.

Журиться бабця : ну як же вона

Буде тепер без свого пустуна?

 

 

Про Сашка

(Сашкові Сірчишину)

 

Сашко собі зростав нівроку,

Батькам на хлопчиків везло,

і На канікули щороку

До бабці їздив на село.

Любив бабусю, як годиться,

і Клопоту не причиняв,

Носив їй воду із криниці,

Маленьких каченят купав.

Завзятий, спритний, енергійний,

Не схожий був він на страшка,

і Навіть той індик-розбійник

Боявся хлопчика Сашка.

Пушок, собака, той з ним дружить,

А про котів і не кажіть.

Коли він армію відслужить,

То, може, тут і буде жить.

– Ви, бабцю, трохи почекайте:

Роботу всю Вам пороблю.

Корову лиш не продавайте, бо я вареники люблю.