2004
Дорогі друзі!
Офіційне («католицьке») Різдво ми вже відсвяткували. Зараз готуємося до зустрічі Нового 2004 року та до нашого («православного») Різдва. Старий рік був для мене дуже напруженим і багатим на події. З роботи в університеті мене вже остаточно відправили на пенсію (проти моєї волі). Це мені, з одного боку розв’язало руки (я сам собі голова), з другого – тяжко на серці, коли тобі дають знати, що ти вже нікому не потрібний. Та такий вже закон природи: старші повинні звільняти дорогу молодшим.
В цьому році я багато роз’їжджав по різних конгресах, конференціях, фестивалях. Шість разів побував на Україні (Київ, Одеса, Львів, Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Ужгород), кілька разів у Чехії, Польщі та по різних містах Словаччини. В Пряшеві був головним організатором конференції до 200-ліття з дня народження О. Духновича (здається, успішної; зараз готую до друку збірник її матеріалів). Видав три книжки, з яких найбільше ціную антологію найдавніших звукових записів фольклору Закарпаття «Голоси предків» (з компакт-диском). До 80-ліття мецената О. Кобаси випустив брошуру «Лемко з серцем українця», а до 100-ліття від народження батька Івана наша сім’я видала книжку «Син землі». Похрестили ми її точно в день століття (31 серпня 2003) на батьківському ґрунті в Курові, де нас зібралося 47 чоловік (дітей, внуків та правнуків ювіляра).
До цього ювілею ми закінчили побудову невеличкої хатини на маминій ріллі в Курові, де почуваємо себе дуже добре. У кошицькому українському радіомовленні я завершив цілорічний цикл радіопередач «Краяни», а в «Новому житті» – цикл 12 інтерв’ю «Розмови з однодумцями». Обидві речі я б хотів видати книжками. Затримує нестача коштів.
В сім’ї у нас все гаразд. Бабуся Марія відзначила 95 рік народження. Дружина Магда теж остаточно пішла на пенсію. Вона весь свій вільний час присвячує переписуванню на комп’ютері моїх праць (я й осі не навчився з комп’ютером працювати, хоч маю його в хаті), полагоджує мою пошту, доглядає маму, собачку Мушку, час від часу і внучат. Сини Петро, Ігор та Олесь успішно працюють в різних професіях (право, бізнес та етнографія), в сім’ях мають злагоду, батька і маму «чтять», а дітей доброму навчають. Троє наймолодших внучат добре вчаться в Українській школі ім. Т. Шевченка. Тішимося ними.
А що очікуємо від Нового року? Планів багато, обов’язків ще більше та я вже все лишаю на самовплив.
Вам з щирого серця бажаю здоров’я і щастя в Новому році та радісну сімейну атмосферу під час Різдвяних свят.
Микола та Магда Мушинки
Пряшів, 30 березня 2006 р.
Вельмишановна родина, друзі, колеги та знайомі!
Звертаюся до Вас цим листом, щоб якнайщиріше подякувати вам за привітання до мого 70-ліття.
Признаюся, що мені й не снилося, що мій ювілей викличе такий широкий розголос: майже сотню індивідуальних і колективних привітань. Щоб не відповідати кожному окремо, пишу вам цього спільного «інформаційного» листа».
Перший подарунок піднесла мені дружина Магда. Була це бібліографія мого публіцистичного доробку за останнє десятиліття. Вона охоплює 20 книжкових публікацій, 90 наукових розвідок, популярних статей та 145 рецензій і нав’язує на публікацію «Колеса крутяться», т. 2 (Пряшів, 1998). Всі мої праці надрукувала дружина на комп’ютері, бо я й досі не навчився орудувати цим чудом техніки. Другий несподіваний подарунок зробили мені сини Ігор та Олесь, влаштувавши напередодні ювілею, 19 лютого, величаву гостину в пряшівському ресторані «Mladost», на яку запросили мою найближчу рідню та друзів. Прибули мої друзі із Сербії і навіть з далекої Японії. На жаль, з-за дурних візових обмежень не змогли приїхати друзі з України. Гостів розважала музична капела Люба Шімчіка, піснями веселила фольклорна група Української основної школи ім. Шевченка під керівництвом пані вчительки Івети Світек (членкою групи є і моя внучка Михайлинка). Стільки добрих слів, подарунків, гарних квітів і щирих побажань на мою адресу, як у це недільне післяобідня, я ще на своєму віку не зазнав. Та найбільшою (і найприємнішою) несподіванкою було привітання від моїх односельчан – фольклорного колективу «Курівчанин», співзасновником якого був я понад 30 років тому і який без перерви діє по сей день. Курівчани приїхали до Пряшева найнятим мікробусом аби привітати мене спеціальною програмою. Ця програма зробила незабутнє враження не лише на мене, але й на всіх присутніх. Словацьке телебачення пізніше передало репортаж із цього святкування на всю країну (редактор Люба Кольова).
Щирим словом і гарною піснею («Курів то селечко») привітало мене Українське радіо з Кошиць. В наступну неділю це ж радіо передало 40-хвилинпу розмову зі мною редакторки Людмили Горянської. Загальнословацьке радіо «Реґіна» провело зі мною 90-хвилинну розмову в прямому ефірі в популярному циклі «Вечірня ґалаксія» (модератор Браньо Костельник). Прекрасну ювілейну передачу (з участю академіка О. Федорука) присвятило моєму ювілею Радіо «Свобода» (редактор О. Пеленська). Все це викликало десятки телефонних дзвінків та письмових привітань.
Центральна рада Союзу русинів-українців Словаччини вручила мені похвальну грамоту. Гарне святкування для мене підготували Міський уряд в Пряшеві та члени колишньої кафедри іторії Словаччини філософською факультету Пряшівського університету.
Письмово привітали мене з ювілеєм Міністерство освіти і науки України, Національна академія наук України, ректорати Ужгородського національного університету, Кам’янець-Подільського державного університету, Львівського державного університету, Українського вільного університету в Мюнхені. Наукове товариство ім. Шевченка у Сарселі та Львові, Музей українсько-руської культури у Свиднику, Музей ім. А. Коменського в Пржерові (Чехія), Музей лемківської культури в Зиндрановій (Польща), Союз русинів і українців Сербії та Чорногори, Товариство лемків у Києві, Світова федерація українських лемківських об’єднань, Міжнародна асоціація україністів, Національна асоціація україністів, Міжнародна комісія по дослідженню Карпат, Літературний фонд у Братиславі, Синдикат словацьких журналістів, Українська ініціатива в Празі, Об’єднання українців Чехії та в Моравії, Об’єднання лемків Польщі, та ряд інших установ і організацій.
Мій ювілей несподівано широко був відзначений і в пресі: «Нове життя», «Дукля», «Народны новинкы», «Prešovsky večernik» (всі − Пряшів), «Slovensky národopis» (Братислава), «Etnologica Slavica» (Брно), «Літературна Україна», «Україна молода» (Київ), «Новини Закарпаття», «Карпатський світ», «Ужгород», «Срібна земля», «Погляд» (Ужгород), «Свобода» (Нью-Йорк), «Гомін України», «Новий шлях» (Торонто), «Християнський голос» (Мюнхен), «Наше слово» (Варшава) − та в кількох інших часописах, про які я навіть не знаю. Українсько- румунська мистецька асоціація в Сату-Маре (Румунія) з нагоди життєвого ювілею нагородила мене літературною премією «Corona Сarpatica» («Карпатська корона»), а Обласна універсальна бібліотека в Ужгороді влаштувала до мого 70-ліття ювілейний вечір. Це лише найосновніші міроприємства, пов’язані з моїм ювілеєм.
Дорога моя родино, друзі, колеги і знайомі! Я від щирого серця дякую вам за щедрі подарунки та гарні слова і побажання до мого життєвого ювілею. Ваше визнання моїх скромних заслуг на ділянці україністики (зокрема близького моєму серцю карпатознавства), є для мене поштовхом до дальшої праці. Дай Боже, щоб всі ваші побажання стали дійсністю!
М. Мушинка
Пряшів, 29.12.2009
Редакція «Літературна Україна»,
м. Київ
Вельмишановні друзі!
Щиро вітаю Вас з Новим Роком, в якому бажаю вам в першу чергу добрих авторів, дописувачів та хоча би стільки передплатників як було у період тоталітаризму, застою, перебудови та перших років демократії.
Щоб моє побажання не було голослівним, долучаю до нього книжечку віршів, яка в 2002 році мене найбільше зворушила та мій відгук на неї. Буду вдячний за його публікування на сторінках Вашої газети, яку я регулярно читаю багато років і вважаю її одною з кращих в Україні. Пишіть і далі такі сміливі аргументовані статті на захист української мови та культури, знайоміть і надалі читачів з новими письменниками та їх творами, подавайте і надалі ґрунтовні ноти в українську літературу, яка аж ніяк не відстає від літератур інших народів, і надалі не оминайте літературний доробок земляків, що живуть за межами України.
З глибоким поважанням,
Микола Мушинка
академік НАН України
Пряшів (Словаччина)