Пряшів, 2.10.2000 р.
Дорогі Тетяно, Лайошу, Сашку!
Я тільки що повернувся з Магдою з України (Коломия, Чернівці, Закарпаття – 10 днів), а дома знайшов Вашу чудову збірку «Зачерпніть…» (16 прим.). Як із попередніми книжками, я захоплений Вашим талантом. Вірші прекрасні! Постараюсь прорецензувати, хоч з часом у мене сутужно…
Наприкінці жовтня приїду у Львів на цілий місяць. Тоді поговоримо, поспілкуємося.
Після повернення з Криму, ми поїхали у Польщу, потім у Югославію – з фольклорним колективом та фестиваль, через пару днів – у Хорватію на конференцію…
Остання наша подорож по Україні була чудовою. Вражень – море.
Вашу книжку роздам у бібліотеки та людям, які того заслуговують. Навряд чи вдасться мені що-небудь продати.
А як справи з Вашими казками та спогадами. Я знаю: гроші, гроші. А де їх взяти? В нас те саме.
З привітом,
Мушинка
Пряшів, 2 квітня 2002 року
Вельмишановна пані Тетяно і пане Лайошу!
Щиро дякуємо Вам за прекрасній великодній подарунок – чудову книжечку казок. Вона зробила радість не лише нам і нашим внукам, але й учням Української початкової школи імені Тараса Шевченка у Пряшеві, куди ми її роздали.
Заздалегідь вітаємо Лайоша з його славним ювілеєм. Нехай його бандура і надалі звучить могутнім звуком і до сліз зворушує пані Тетяну, але й тисячі і мільйони любителів української пісні в цілому світі.
В нас усе гаразд. 96-річна бабуся ще якось рухається (хоч дуже поволі і не без чужої допомоги). Магда ніяк не може повірити, що вона уже пенсіонерка і щодня ходить до школи ніби пообідати й подивитися на внучат. А в дівчат уже груди заокруглюються і вони починають на хлопців задивлятися. Єдиний Юрко має насолоду має з іграшок, яких має силу-силенну від найпростіших по складні електронічні. Якби не ця «нещасна школа», то він би з ними грався і фантазував цілими днями. І ще маємо дома собачку Мушку, яку Олесь щоранку привозить до нас (бабуся каже, що в дитсадок) і щовечора відвозить додому. Діда Миколу він не любить, бо він їй не дозволяє лягати до його ліжка, навіть у тріскучі морози виганяє на двір і називає її справжнім іменем – «сукою». Зате бабусю Магду вона обожнює, бо та їй дозволяє все, навіть за пазуху залізти і лизати те, що призначено не для неї.
Я багато працю і не мало роз’їжджаю. Вчора, наприклад, їздив на Закарпатську Україну. На Великдень поїдемо з Магдою з рідного Курова у Польщу. А наступного місяця вибираємося на тиждень у Париж. Коли приїдемо до Львова, не знаю. Мабуть лише влітку. Але дуже тішимося на зустріч з Вами.
Обіймаємо і цілуємо Вас – дідо своїми довгими вусами, бабуся ніжнесенькими вусточками.
Христос воскрес!
Микола, Магда
П.С.: Оцих тридцять «зелених» прийміть як аванс для наступної книжки. Кількість, але і якість книжок міг би Вам позаздрити не один реномований письменник.
Це з собачкою не все правда! Це дідо Микола ревнує і видумує на Мушку!
Пряшів, 2 липня 2002 р.
Дорога наша Танечко, любий Лайошу і цілаа Ваша родино !
Повернувшись сьогодні з роботи, я знайшов у дверях два пакуночки з Вашими найновішими книжечками /я навмисне пишу «Вашими», бо без Мольнара, не було би Фролової/. Почав читати «У вітру на крилі» і не можу відірватися. Сміюся, плачу і далі читаю. А «невідкладні» справи /Господи, а скільки їх накопичилося!/ стоять. Хай стоять, хай чекають, бо через вірші Тетяни, я з Україною говорю. /Колись Симоненко писав: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з Тобою говорю…»/ Вірші − прекрасні, справжні перлини поезії. Здається мені, що оця ювілейна/десята книжечка краща за всі /хоч у Вас поганих книжок і в помині нема/. Вітаю Вас з черговою перемогою. Тепер, я переконаний Вам вже буде дорога у Спілку відкрита.
Ви правом дорікаєте мені, що я мовчу. Це не тому, що я недооцінюю Ваші книжки /вони і справді чудові/, а через отой нещасний брак часу. До речі, Ваші останні книжечки /дитячі/ в нас на табуретці, біля ліжка. Часто в нашій маленькій і тісненькій спальні ночують всі троє внучат: Михайлинка між нами, у Юрка є своє ліжко, а Рійка на розкладушці. На сон грядущий, бабця Магда їм завжди щось читає. Часто це бувають Ваші казочки й віршики.
Інколи і я їм щось із них прочитаю. Не було випадку, щоб якийсь Ваш твір їм не подобався. А це найвища оцінка Вашого таланту. Знайте, що і тут, у Словаччині, Ваші твори не припадають пилюкою. Я їх роздаю своїм друзям, у бібліотеки, школи…
Час в мене дуже напружений. Велику мороку маю із заснуванням нової кафедри − кафедри етнології, якої у нашому краї нема. А вона дуже потрібна! Тим, чим для Вас є Білозірка, тим для мене є Курів. Зараз я пишу двотомну монографію про рідне село. Перший том щойно закінчив. Презентація його буде II серпня, коли Курів буде святкувати 670 років першої згадки. Велике свято це буде. Цього року ми з Магдою на батьківській ріллі в Курові побудували домик. На Великдень ми в ньому вперше свяченину їли. Зараз друзі-односельчани накривають нам його стріхою, роблять навколо веранди. У серпні /від 3 до 12-го/ там буде з’їзд Мушинчат з дідусем і бабцею. Приїдуть онуки з Моравії і Пряшева. Майже кожну суботу й неділю ми десь на Фестивалі.
Минулого місяця у Львові мала бути презентація моєї книжки /власне, не моєї, а Голубовського/ про життя художника Новаківського «Розмахом могутніх крил». Презентація відбулася без мене, бо видано її тиражем − один примірник /сигнальний/. На більше коштів не вистачало. В такій презентації я відмовився брати участь…
Тиждень тому був на Пряшівщині штаб Львівського телебачення. На Фестивалі у Свиднику знімали мене та мій фольклорний колектив з яким я співпрацюю вже 30 років! Фестиваль їм дуже сподобався. Запрошують мене й колектив до Львова на якийсь Ваш фестиваль /забув назву/. Навіть у жюрі мене залучили. Може наступного року приїдемо.
Ще раз щиро дякуємо за щедрий подарунок. У другій половині серпня вибираємося на конгрес у Чернівці.
Цілуємо,
Микола, Магда
PS. Вже після написання цього листа, я ще раз прочитав Вашу збірку і знайшов присвяченого «М. Мушинці». Потім ми з Магдою до глибокої ночі читали вголос.