«Доброго дня, мама, Саша і бабуля!
Одержав вашу листівку, за котру спасибі. У мене все нормально. Ми, як і раніше, стоїмо в заводі і займаємося ремонтом корабля. Словом, все по-старому. Нічого нового і цікавого нема. А найголовніше те, що служба у мене проходить добре.
Ви мені уже набридли – нічого не пишете. Відповіді на свого листа я так і не дочекався, тільки Льоня написав – і все. На свята одержав телеграму від батька і листівку від тьоті Міли.
А як справи у вас? Що нового? Як успіхи у Саші в школі? Як здоров’я у тебе, мамо? Чи часто хворіє бабуля?
Мені написали, що у нас в місті багато змін. Пишуть, що сильний переворот чинить наш Народний Рух, що у магазинах починає з’являтися те, чого раніше не можна було дістати. Наскільки все це правда? Я хотів би дізнатися про все це набагато детальніше.
І хочу, щоб вислали мені цілу купу вирізок про наші «Карпати» (турнірну таблицю, звіти з ігор). І чим більше, тим краще. Тому що з газетами у нас поки що складно, бо нам їх доставляють з Лієпаї. А це буває два рази в місяць. Передавайте всім привіт. Пишіть.
Генадій.
1990 рік».
«Добрий день, мамо, Сашко і бабуля!
У мене все нормально. Зараз наш корабель уже стоїть в Лієпаї. Так що зараз вже потрохи починаємо служити по-справжньому. Зараз я вже майже нікому не пишу. Так що і ви від мене часто листів не чекайте. А як справи ідуть у вас? Що нового? Мамо, напиши обов’язково, чи їздила в Польщу і що цікавого привезла? Як себе почуває баба Зоя? Буду закінчувати, бо писати більше нічого. І ще раз: я живий і здоровий, у мене все нормально. Передавайте всім великий-великий привіт.
Ваш Генадій.
3 червня 1991 рік».
P.S. : Вийщов уже наказ (він був у газетах) – і я вже буду служити три роки точно. Моя
нова і постійна адерса: Латвійська Республіка
п.і. 229700. м.Лієпая 14 в/ч
30990 мені.
P.S. : Висилаю Вам свою останню фотографію, котру я зробив сам.
«Доброго дня мама, Саша, бабуля!
Не дочекавшись відповіді на мого листа, я пишу знову, а пишу тому, що маю до вас одну дуже цікаву справу. Ну, а поки що коротко про себе. У мене все нормально. Служба проходить добре. Як я вже писав, зараз ми стоїмо на своєму постійному місці в Лієпаї. Звичайно, Клайпеда у порівнянні з Лієпаєю була раєм. Тут у нас багато начальства, так що тепер у нас вже почалася справжня служба. Нас посилено, як і передбачалося, почали утискати, змушують служити. Готуємося до здачі різних завдань. Але це дурниці, служити поки що можна. У звільнення тут можна ходити майже кожен день. Але нема куди. Місто – справжня діра, скрізь тільки матроси. А з місцевими ми поки що не налагодили контактів. Але я думаю, з часом все владнається. Два дні тому одержав переказ на 35 крб., але поки що не знаю від кого, бо ще не встиг одержати. Ну, та добре.
А тепер про справу. Тут у всій Прибалтиці грають в одну цікаву гру, котру я висилаю і вам. Там у вас поки що її ще нема, але вона дуже швидко поширюється по всьому Союзу. Правила гри, я думаю, ви буде знати, якщо уважно прочитаєте мою акцію, котру я вам вислав. Але головне, не думайте, що це якась чергова авантюра. У нас в цю гру грає весь корабель, починаючи з командира і закінчуючи матросами. Ті, що почали грати на місяць раніше від мене, вже одержують перекази. Так що мамо, раджу тобі не лінуватися, а зіграти в ту гру самій, а вже потім продати всі чотири акції. Думаю, тобі в цьому допоможуть дядя Бодя, котрому також передавай привіт, тьотя Марина та інші. Так що дивися, не полінуйся і не прогав свій шанс. І найголовніше: чим скорше, тим краще. Мамо, не тягни час, так як ти це вмієш.
Як там справи у бабулі? Що цікавого ти привезла з Польщі? На тому закінчую. Жду відповіді, – тільки не так довго, як зараз. Передавай всім привіт.
23 червня 1991 р.
Генадій».
«Доброго дня, мама, Саша і бабуля!
Щось довго нема від вас листів, і ось я вирішив вам написати сам. Хоча останнім часом листів практично не пишу нікому, бо всі мої друзі уже, напевно, звільнилися і гуляють вдома. Недавно одержав переказ від батька: на 50 крб., за котрий, звичайно, дякую.
Справи у мене, як і раніше, ідуть нормально. Правда, дуже нудно. Від скуки навіть не знаєш, чим зайнятися. Ото ми цілими днями і спимо. Раніше я собі навіть не міг уявити, що зможу так багато спати. А сплю я в середньому 12 – 14 годин на добу, а то буває і більше. Решту часу дивлюся телевізор, котрий мені вже також дуже набрид. І ще одне: за останній місяць я прочитав уже дві книжки аж по 250 сторінок. А для мене, погодься, ти сама знаєш, це дуже велике досягнення, адже я за все життя прочитав всього книжок п’ять. Поки що мені сподобалося читати детективи. Так що до кінця своєї служби я прочитаю ще книжок десять. Можете самі зробити висновок, що може зробити з людиною скука.
А ще останнім часом любимо збиратися гуртом «хохлів», а нас на кораблі десь до 25-ти, і дивимось програму «Час», в котрій багато говориться про події на Україні. А нам же ж дуже цікаво знати, що зараз відбувається в нашій незалежній Україні.
А ще мені цікаво, які у нас у Львові ціни на все. Скільки коштують речі? Та й про ціни на продукти також було б цікаво дізнатися. А особливо, скільки коштують зараз у нас цигарки, горілка і т.п. Про це ви мені напишіть обов’язково. Бо тут ціни просто-напросто приголомшливі. І ростуть вони не по днях, а по годинах. Наприклад, з 1-го грудня в Латвії ціни вже піднялися вдвічі, а з Нового року зростуть ще в декілька разів. А зараз тут ціни приблизно такі: хліб коштує 4-6 крб., літра сметани – 25 крб., м’ясо десь карбованців 60, масло по 80 крб., за кілограм. І все це ціни державні. Речі коштують взагалі шалено, наприклад: проста куртка – до 2 – 3 тисяч. Джинси, найдешевші – 700 крб. і т.п. Так що тут жити стає просто страшно. Я промовчав про цигарки, тому що їх тут немає взагалі ніяких, навіть жителі Латвії, у котрих є талони на цигарки, їх не бачать взагалі. А на базарі, звичайно ж, бувають, але ціни ростуть з кожним днем. Наприклад, тиждень назад можна було купити пачку «Пріми» (якої державна ціна поки що 32 коп.) – за 6 крб., а сьогодні вже – 8 крб., що буде далі, я навіть не знаю. Так що зараз майже всі намагаються кинути курити. Але я на превеликий жаль кинути курити не можу і навряд чи коли-небудь кину. Правда, останнім часом курю дуже і дуже мало. І тому цигарки зрідка, але купувати доводиться. Ось і сьогодні один з наших хлопців поїхав у місто, і я дав йому 10 крб., щоб він мені купив пачку цигарок, бо курити хочу, аж вуха закручуються. Отакі у мене справи. А так взагалі все нормально. Можна було б написати ще багато цікавого, як, наприклад, по ночах ми любимо готувати що-небудь смачне типу жареної картоплі з смаженою куркою, або, як я люблю до цього часу часто пити міцний чай, а ще краще каву, (якщо, звичайно, є). А бразильська кава тут на базарі коштує 300 крб. баночка, так що багато не нап’єшся. А тепер у мене дуже велике прохання.
Хочу, щоб ви мені вислали посилку, в котрій були б цигарки, і чим більше, тим краще, а ще, якщо є сало і часник – і більше нічого. Хіба що, якщо є, то каву. Запити, звичайно, я розумію, немаленькі. Але я буду вам дуже вдячний, якщо ви мені все це вишлете, і, звичайно, чим скорше, тим краще. На тому буду закінчувати свого листа. Як там у вас у всіх здоров’я? Як себе почуває баба Зоя? Як проходить навчання у Саші? Передавайте всім великий привіт. І вибачтесь від мого імені перед батьком та іншими, що не пишу. Але писати дійсно дуже-дуже ліньки. Вітаю вас всіх з наступаючим Новим 1992 роком. Бажаю вам всього найкращого, міцного здоров’я, успіхів у навчанні і роботі і взагалі всього вам найкращого. Ну, ось і все!
17 грудня 1991 року.
Ваш Генадій.
А ще одне: щоб відправити листа, мені треба купити конверт за 50 коп., не дивлячись на те, що я – військовий».
«Привіт з Литви!
Пише вам матрос Гена. Зараз я перебуваю на кораблі «Карпати». На кораблі я буду електриком, але не простим, а електриком, котрий належить до водолазів. Тобто я буду допомагати спускати і піднімати водолазів. Поки що мені повезло, тому я сплю в кубрику з водолазами, серед яких і мої троє друзів зі Львова. Поки що ми на кораблі нічого не робимо, – вивчаємо корабель, знайомимося з особовим складом. За один місяць ми повинні знати по імені і прізвищу всіх, хто перебуває на кораблі, серед котрих 80 матросів і старшин. Поки що мені подобається – нічого не робимо, багато цікавого, але, коли здамо допуск, буде набагато важче. Тут в Клайпеді ми стоїмо на цивільному заводі і будемо стояти десь до березня, а може і до травня.
Півтора року ми будемо служити, як належиться за статусом: займатися прибиранням, стояти на вахті, вдень не спати, їсти тільки по нормі. Але зате після півторарічної служби тут уже не служба: робиш, що хочеш, спиш і їсиш, коли хочеш і скільки хочеш, одягаєшся в що хочеш. Більше писати нема про що, на тому і закінчую свого маленького листа.
Поки я буду тут, пишіть мені за адресою:
Литовська РСР, Клайпеда…
Передавайте всім привіт.
Гена. 11 січня 1990 року».
«Добрий день!
Одержав вашого листа, якого чекав від вас дуже довго і за який дуже вдячний, а особливо за газету «Карпати». Газета мені дуже сподобалася, і я її прочитав з великим задоволенням.
А так в мене все нормально. Служба йде добре. Ми, як і раніше, стоїмо в заводі і все ніяк не можемо завершити свій ремонт.
Взимку на кораблі дуже нудно, тому що нема чого робити, і ми цілими днями тільки й те робимо, що спимо. І тільки в суботу і неділю дивимося цілими днями відик, і то якщо ми самі його дістанемо десь на сусідніх кораблях. В місто нікого з нас не відпускають у зв’язку з напруженою обстановкою в Литві.
Але насправді зараз в Клайпеді все спокійно. Так що хвилюватися нема потреби. В Литві зараз в магазинах все дуже дорого, а особливо одяг, і напевно ще набагато дорожче, ніж у Львові. Наприклад: кросівки тут на базарі коштують від 300 до 700 крб., а куртки (прості з болонії) до 1500 крб. А хтось з наших тут в комісійному магазині бачив жіночу шубу за 24 тисячі – я вже не знаю, з чого була та шуба, але за такі гроші вона, напевно, вже мала б бути золота. Словом, тут ціни дуже страшні.
У нас на флоті помаленьку вже теж починають перебудовуватися. За березень ми маємо одержати зарплату з надбавкою (це вже точно), але скільки буде ця надбавка, ніхто точно не знає. Знають тільки, що десь в середньому простий матрос буде одержувати замість 7 крб. десь коло 30 крб. А старшини (і я теж) десь коло 40 – 50 крб. А якщо зважити, що останні рази я одержував по 12 крб., а зараз одержу хоча б 40 крб., то це вже все-таки якісь гроші. Але точніше про це я напишу вже в наступному місяці, коли одержу першу зарплату з надбавкою.
На вулиці в нас вже майже весна, досить тепло. Ось, напевно, і всі мої останні новини. А як справи у вас? Що нового? Як ваше здоров’ячко? Як у нас там погода? Могла б Сашка заставити і частіше писати листи.
Мамо, напиши мені, якого числа точно Паска. Бо ми тільки знаємо, що десь всередині квітня. Мамо, напиши, чи надовго ви поїдете до Києва. І що це там буде за такий фестиваль авторської пісні? Мені буде дуже цікаво про все це дізнатись.
А тепер про найголовніше. Мені вже стало потрібно дуже багато речей, які ти мені мусиш по можливості якнайскорше вислати. Починаю перераховувати. Аби тільки нічого не забути.
- труси, чим більше, тим ліпше, шукайте, де хочете, хоч у батька в Києві – але дуже потрібні.
- фотопапір, – будь-який, для того, щоб робити фотографії, в будь-якій кількості – скільки буде грошей в кишені. Хоча б пачки три. Думаю, що у Львові ви його дістанете скорше, тому що тут його не буває зовсім.
- кілька штук значків (жовто-блакитних) і тризубів. Тільки не роби паніки і не бійся. Тому що тут у нас вже дехто має, і за це нам, якщо хтось побачить, нічого не буде. Так що висилай спокійно, не бійся.
- маленьку картинку або календарик (Матір Божу або Ісуса Христа, або просто маленький образок).
- І найголовніше. У нас тут багато хто з моїх земляків чули, і хочуть послухати, і я в першу чергу, братів Гадюкіних. Але тут записів їх дістати неможливо. І тому я прошу тебе зробити мені одну бобіну на 19 швидкості з їхніми записами. Але, щоб там обов’язково були їхні старі пісні, які я ще слухав вдома. Я думаю, що тобі з цим проханням треба буде звернутися до дяді Боді. Він тобі у цьому допоможе. Скажи, що я його дуже просив.
І останнє – це обов’язково – цигарки, і чим більше, тим ліпше. Ну, ось, напевно, щодо посилки і все. Ти тільки не кажи, що все це тобі доведеться збирати півроку. Мені все це потрібно чим скоріше, тим ліпше.
Ну ось, роботою я вже тебе завантажив. І обов’язково в посилку покладіть українські газети, і по можливості свіжі. Ну, ось, напевно, і все, що я тобі міг написати.
Постійно я одержую листи від тьоті Міли. Час від часу пише Льоня і деколи висилає мені бандеролі з цигарками. Останнім часом нічого не чути від батька. Вашу телеграму зі святом я одержав, за яку дуже вдячний. Як ти колись казала, то цибулю я вже їм у всьому, а дуже люблю її їсти сиру і смажену (особливо з картоплею). Висилаю тобі свою останню фотографію, одну дасиш бабі.
На цьому закінчую свого як ніколи дуже великого листа. Пишіть частіше. Не забувайте. Передавайте всім великий привіт. До зустрічі вдома.
Ваш Генадій
27 лютого 1991 рік».
Трилогія «поклонюся землі», що складається з трьох книжок: «стежка від воріт», «під каштанами», «в той широкий світ» уже побачила світ. Видавнича група Рбзіду зробила величезну роботу, видавши її шрифтом Брайля. Я схиляюся перед ними і дякую їм за їхню працю. Дякую і тобі, дорогий читачу, що стало тобі витримки дочитати ту книжку до кінця. Але життя . Я й сама не сподівалася, що новий виток у моєму житті, несподіваний і цікавий, змусить мене, засісти ще за одну книгу, ніби окрему, а ніби продовження, моєї трилогії. Це книжка «моя зоря». Відразу хочу заспокоїти нетерплячих: ця книжка зараз друкуватися не буде. Вона ще пишеться. Я хочу тільки її про анонсувати.
Все моє життя змінило друге заміжжя. Я вийшла заміж за сліпого кобзаря Лайоша Молнара. Він відразу взявся за видання моїх книжок. Про мою творчість, про становлення Лайоша Молнара, як кобзаря, про наші спільні виступи на сцені, зрештою, про здійснення моїх найостанніших мрій, маленьких людських мрій та мрій творчої людини,- про все це у книжці «моя зоря». Подаю лише невеличкий уривок з цієї книжки.