«Вітаю всіх!
Нарешті зібрався вам написати. Правда, перед тим примудрився подзвонити з Мурманська. Кілп’явр розташований недалеко від Мурманська, можна заїхати за півтори години.
Живемо ми поки що всі разом, комуною, в казармі. Мужики-холостяки і не зовсім холостяки в кубриках на 10 чоловік, а хто з жінками і дітьми, ті по 3 сім’ї в таких самих кубриках. Повідгороджувалися простирадлами і ковдрами. Командування забезпечило електричними плитками, щоб жінки не дуже нудилися. Так, життя – штука весела. Деякі офіцери по 10 років на одному місці сидять, а я за пів року вже два місця поміняв. Та ще й які! З самого далекого Сходу на крайню Північ, за Полярне коло. Між іншим, у нас зараз цілу добу день. Світить сонце до 1-ї – до 2-ї год. ночі. а потім приблизно так, як о 4-ій – 5-ій год. дня. Вночі прокинешся – і нізащо не вгадаєш, котра година. Для нас це дико. Звикнути важко. А взимку, кажуть, взагалі цирк – Полярна ніч. Ледве світає о 12-ій год. дня, а о 3-ій год дня знову темрява. Маю одержати зарплату уже поза 300 крб. Але, мамо, сама розумієш, що це пшик для сім’ї, якій потрібно починати все з нуля. Але нічого, жити можна. Влітку обіцяють квартиру. Будтинок наш вже готовий, залишилося викінчити і підвести комунікацію. Хочу купити диван(170 крб) і шафу. Хочу 3-4 дверну. Але поки що нема. А 2-дверна є, коштує 180 крб. Приглянув стіл-книгу (53крб), як у тьоті Марини. Став уже на чергу на швейну машинку. Одержав талони на себе і дружину на порошок, цукор, ковбасу. Влітку тут багато брусниці. Почну збирати і класти в банки, премішуючи з цукром. Цього досить. Я все забуваю спитати. Мамо, як там з весільною сукнею? Продали? А ще. Потрібне дитяче мило. Я так більше і не дістав. Є тільки одна пачка, а того малувато. Купив на Сахаліні дитячий шампунь, дитячий крем і ще комплект для новонародженого. Там пелюшки всякі. Непогано виглядає. Жінці в посилці вислав. Турбуюся. Хочу спробувати вирватися у відпустку на 10 днів. Закругляюся. Цілую всіх. Привіт тьоті Марині та іншим.
27 травня 1989р
Льоньчик ».
«Мама, Генка і Санька, привіт!
От надумав вам написати. У мене все в нормі. Живу – не тужу. Годують, як винищувачів, тільки шкода, що шоколаду не дають. По 7-8 видів перших страв. Ну, наприклад, щі, суп гороховий, суп молочний, солянка, зелений (тобто щавлевий) борщ, суп картопляний з фрикадельками і т.д. А на друге такі раніше невідомі страви, як люляки, зрази…може скластися враження, що ми тут тільки їмо. На загал, так воно і є. Раненько вишикувалися біля казарми. Нас перерахували, пересвідчилися, що ми живі і здорові. Потім до обіду – спати. Обід. Потім пообідній сон. Читання художньої літератури. Вечеря. Перегляд телефільмів в дружньому колі родинної ескадрилії або культпохід в клуб. О 24.00 лягаємо спати. Технічному складу, на відміну від льотного, трохи складніше. В перервах між споживанням їжі вони складають вертольоти, котрі прийшли з заводу. Іноді нас залучають до нескладної роботи – перетягання ящиків, за принципом: кругле качай, квадратне тягни.
Зараз у нас білі ночі. О 2-ій ночі світить сонечко і дивовижно спокійно на вулиці. Вітер не шелесне. Тому, у зв’язку з надмірним освітленням кімнати, в нічний проміжок часу доводиться робити рукотворний захід сонця, тобто завішувати ковдрами вікна. Це питання у нас відпрацьоване, тому з тим можна впоратися лише за 20-30 секунд. Власне, що змусило мене написати такого довгоочікуваного для вас листа? А ось що. Не давніше, як сьогодні, я придбав кухняний гарнітур. Це моя друга солідна покупка для сім’ї за чесно зароблені гроші. Коштує він 310 карбованців. Виробництво естонської РСР. Передні стінки гарнітуру виконані під дерево, тобто не будуть бруднитися. І верхні кришки у тумбі також не білі. А з якимось голубуватим відтінком. Мамо, ти думаєш, я взяв кухню просто так? Ага, якби не так! Я ж зі Львова! Взяв її за пільговою чергою як ветеран Афганської війни. Я, звичайно, нікого не надурив, просто попросив товариша, котрий був у Афгані. Кухня дешева з тієї причини, що сюди не входить ні стіл, ні табуретки. Але це справа 31-ша. Можна купити окремо. А гарнітури – дефіцит. Згадай, як ми свій діставали. Він складається з 2-ох великих тумб, ще одної вужчої, але з сімомами шухлядами. Дуже зручно. І трьома підвісними шафками. Такі гарнітури у нас взяли шестеро чоловік, хто встиг обернутися. Так, ледве не забув, купив я дитяче ліжечко з рук, тобто ним трішки покористувалися. Воно практично нове – за 25 карбованців. За те все повіддавав всі гроші. Але речі придбав. Тепер ще диван, шафу і холодильник. Треба вкластися. І спробувати до зими купити килим на підлогу. Ще я купив електрокалорифер. Такий самий, як був у нас («корова»). Бабі Зої я написав, що у Львові до неї зайде мій товариш, йому треба предати транзистор «спідола». Оскільки баби нема, то віддайте транзистор сусідам, а в двері втикніть записку, до кого зайти і коли. Він (Ігор) розраховує їхати наприкінці липня. Мамо! Треба спробувати передати мені мій «маяк» бобінний, бо сам його зможу забрати як мінімум через рік. Це можна зробити так, як батько переправляв з Києва речі. На поїзд Львів-Київ, там зустріти і передати на поїзд Київ-Мурманськ. А в Мурманську я зустріну. Я батькові про це написав. Допоможіть мені в цій справі. Це не важко – але здійснимо. А бобіни можна переслати бандероллю.
Погода у нас міняється на день разів по десять. Більше, ніж у Львові. Читаю зараз В.К.Гюго «Собор Паризької Богоматері». Підвищую інтелектуальний рівень. Написав листа тьоті Мілі. Одержав листи від Жені, Лапочки, Сєрого. Ну, ніби все. Пишіть. Цілую всіх.
Льоньчик. »
«Доброго дня вам, дорогі наші, мама, бабуля, Саня!
Привіт вам від сім’ї Фролових із «сонячного» заполяр’я! Щодо сонечка, то воно у нас в Кілпах з’явилося 26-го січня. І тепер день швидко пішов на збільшення. Зима в цьому році поки що нормальна, не холодна, в середньому 10-12 градусів. Одного разу було 34. Словом, тепло, я навіть унти ні разу не одягав. Ми не хворіємо, живемо дружно.
Ну, а тепер про себе. Не писав довго, тому що додому приходжу тільки увечері. Іду о 8-ій, приходжу о 18-ій, а іноді о 19-ій. Я зараз літаю на іншому вертольоті, на «МІ-8», тобто на тому, на котрому з училища випускався. За своїм бажанням. Такий вертоліт у нас в ескадрилії один. Виконуємо чисто транспортні завдання. Возимо людей, вантажі туди, куди пішки і на машині, навіть на кораблі не доберешся. І там живуть офіцери, солдати. Це жахливо. На берегах, серед скель, у тундрі, серед оленів, без телефону, ліній електропередачі, електроенергію і тепло у них дає дизель. Пошта приходить через півтора-два місяці. Словом, ми допомагаємо людям жити і виживати на Півночі. Вони нас зустрічають відповідно. Дещо до дому привозимо. То пару банок фарби, ось вчора зо два кілограми оленини привіз. Наприкінці весни, якщо вертоліт не поламаємо, думаю, червоною рибою розжитися. Та це ще не буде швидко. Словом, з переходом на «МІ-8» моє життя круто змінилося, стало цікавішим і різноманітнішим. Бойове чергування не несу на ногах, як наші мужики. Тобто я не зникаю на цілі тижні, ночую завжди вдома. Це найголовніший плюс. Кілька разів застрягали «на точках». Але це на один день. Піхота нас, звичайно, не ображає. Ну, а сидіня на чергуванні – це безтолкова трата часу. Не літаєш, не удосконалюєшся. Я за січень налітав на «МІ-8» стільки, скільки минулого року на «МІ-24» за 6 місяців. Словом, досить про себе.
Відпустка у мене передбачається влітку, в червні або в липні (50 діб). Можливо, Лєну відправлю на вітаміни в Саратов. Але ми порадилися і врішили, що, якщо вона до вас не заїде з Дінкою сама, то ви мою доньку в цьому році можете не побачити, а нам би того не хотілося, бо таки є на що подивитися. Словом, десь в середині травня Лєна з Діною приїдуть на тиждень до вас. Повідомимо додатково.
Гєна щось погано пише. Всі посилки ми одержали. Коробки з цукерками прийшли 22 січня, до дня народження Лєни. Ми навіть не сподівалися. Чому не пишете про светри? Ти, мамо, і ти, бабуля, і ти, Саня. Ми ж хвилюємося. Зберіться і швиденько напишіть відповідь. Гєні вже до 23-го лютого послали. Гроші вишлемо йому після 15-го лютого. Про Діну Лєна напише додатково, тому що треба писати не на одному листку. Як там моя бронь? Все нормально? Коли приїду у відпустку, дістану купонів на 800 карбованців. Вам вистачить. Мужик їздив, у нього довідався. Обнімаю всіх.
Цілуємо. Пишіть. Лєна, Льоня, Діна.
8 лютого 1991р.
«Здравствуйте, мама Таня, Зоя Васильевна и Сашка!
Привет из солнечного заполярья! Оно действительно стало солнечным. Солнышко показалось первый раз за столько дней двадцать второго января, как раз на мой день рождения. Хороший подарок, не правда ли?
Лёня очень занят. Два дня ходил в рейд, так как сейчас многие в отпуске и ходить некому. Почти все время летают ночью. Вот поетому-то и пишу вам я. У нас все хорошо. Живем потихоньку, воспитываем Дину. Она у нас такая умница стала. Растет на глазах. Очень подвижная, за ней теперь глаз да глаз нужен – ненароком свалится с дивана. Положу ёе в один угол дивана, а минут через десять она уже в другом. Крутится-вертится. Со спины на живот переворачивается. И так постоянно, наверное, очень нравится, да и обзор большой. А потом перевернется на спину. И так катается, как колобок. А она на него действительно похожа – вся такая пухленькая. Посылаем вам фотографию, правда, одну, больше нет. Фотограф сказал, что пленка была очень плохая и поетому мало фотографий. Он сделал все, что мог. Здесь Динуле четыре месяца. Ей уже исполнилось пять. Завтра (25 числа) идем в больницу. Взвесимся, посмотрим, насколько поправилась, а то мы мало прибавляли. Сейчас чувчтвую, что потежелела. Кушает она хорошо, и кашку едим, и пюре овощное, желток, творог. Сначала капризничает, а потом все распробует и уплетает за обе щеки. Лёня говорит:
«Ты уже сама напиши письмо, о Дине поподробнее расскажи, а то ведь я так кое-что напишу – и все. У тебя, говорит, лучше получится».
Ну, что у нас еще нового? Да вроде бы ничего особенного. Лёня, наверное, вам все по телефону рассказал.
Отметили мой день рождения. Открыли бутылку вина, выпили немного, закусили конфетами, которые прислали вы, Зоя Васильевна. Спасибо. Я сделала пельмени, салат, торт испекла. Лёня был доволен. Подарил он мне набор теней. На улице у нас все так же холодно. Ну, а дома +22 градуса. Обогреватель не включаем. На днях батареи перемёрзли, вода и слив тоже. Ето был кошмар. Мужчины со всего подъезда ходили отогревать. Хорошо, что отогрели. Сейчас в ванной воду совсем не выключаем. Боимся, чтобы не замёрзло опять. На улице ведь сильные морозы.
Ну, вот, кажется, все. До свидания. Не болейте никто. А то мы в отпуск приедем, а вы все больние будете. Так нельзя. Еще раз до свидания.»
«Здравствуйте, мама Таня, Саня и Зоя Васильевна!
Привет из заполярья от Лены, Лёни и Динульки!
Сразу же сообщаем, что посылка пришла в целости и сохранности. Большое спасибо. Юбка очень хорошая, мне очень понравилась, а Лёня доволен, что мне нравится. Длина – самый раз, чуть-чуть широковата в поясе. Но ето нечего. Блузку во внутрь одену или еще что-нибудь придумаю. А вот Лёне костюм очень короткий. Куртка еще сошла бы, а штаны – очень плохо. Так что надо подиннее. Посылка шла долго. Дней двадцать. Скажите отцу, а то Лёня мне никак адрес не даст, а я не помню. Мы послали вам посылку. Вы получили ее? А Зоя Васильевна деньги отослала или еще нет? Лёня здесь договорился за 2 тысячи телевизор купить (не знаю, писал ли он). Ети люди должны скоро уехать, так что деньги нужны поскорее.
У нас все хорошо. Живём потихоньку. В магазинах – шаром покати. Ничего нет. За маслом сливочным очередь, запись; за мясом – тоже самое, по несколько дней стоят. Растительного масла нет. Привозили один раз на квартал, полтора килограма дали (октябрь, ноябрь, декабрь). Середина ноября – а у меня полтора осталось. Не знаю, что делать. На чём готовить. Сливочного масла не хватает. Ни маргарина, никаких жиров.
Динка хорошо поживает. Растёт, разговариваем, вредная, капризная, каких Зоя Васильевна не любит. Кушает так себе. Я уже не знаю, что придумывать, чтобы она ела.
Мама, я хотела бы вас попросить, может быть, вы поспрашивали бы у кого-нибудь шубку детскую 28-30 размер. 28 только в том случае, когда большой рост. Либо новую, можно ношеную, но только в хорошем состоянии. Не обязательно натуральную. За любую цену. У нас шубка у Динки тютелька в тютельку. На следующий год надо новую. А они здесь на рынке очень дорогие. Может быть у вас подешевле будет. И еще. Мы купили мне материал на костюм. Можно сшить его здесь, но всё упирается в подкладку. Нужен подкладочный материал. Может быть, тётя Марина может достать. Деньги мы вышлем. Нужно 2.05-3 метра.
Что новенького у Генки? Он что-то нам не пишет. Лёня два раза звонил, когда ездил в Мурманск. Один раз вы были в Польше, а другой раз вас не застал. Что купили в Польше Генке, Сане? Когда еще поедете? Сколько мы вам должны за юбку и костюм? Лёня интересуетса, делаете ли вы ремонт.
Мы в выходные ходили втроем в лес. Ушли далеко. А возвращались уже вчетвером – нашли на ёлке большого пушистого кота. Он бедненький мяукал, замёрз. А Лёня сказал, что ето птичка на ёлке поет. Ну, мы его сняли, вернее, он еле-еле слез, и мы его принесли домой. Ну, вот и все новости. До свидания! Лена, Лёня, Динулька.»
«Мамо і Саня, вітамо вас з заполяр’я!
Слово заполяр’я звучить не актуально, тому що зараз на термометрі +4градуси. Вчора перший раз в цьому році побачили сонечко. Ніч по трохи йде нанівець. Трохи розкажу про наше життя, тому що по телефону не вдається. Почнемо з нового року. Ми святкували у сусідів вчотирьох. Особливого піднесення в настрої не відчув – життя не те, що раніше. Та й зараз ми з вами ніби в різних державах живемо.
Для дітей в нашій ескадрилії зробили новорічну ялинку. Лєна там була відьмою. Вона у мене член жіночої ради. Брала з собою Дінку. Та спершу поплакала – адже мама була не з нею, але потім забавилася. Бігала зі всіма, хороводи довкола ялинки водила. Ну і звичайо, як і всі діти, одержала подарунок від Діда Мороза. Ми зарання здавали по 27 карбованців. В подарунок входило:1 яблуко, 2 мандаринки, 4 різних шоколадних цукерки, штук 10 карамельок, печиво і пакет ананасового імпортного соку. Для теперішнього часу, по-моєму, непогано.
Спробую тобі, мамо, трохи намалювати ціни, на скільки я їх знаю, бо в магазини ходжу тільки по суботах, і то за хлібом. Хліб-цеглинка, білий – 1 крб.90 коп., білий батон – 3 крб.70 коп., десяток яєць – 9 крб.50 коп., цукор – 7 крб., масло вершкове – 24 крб., картопля – 2 крб. 50 коп., мандарини – 17 крб., лимони – 60 крб., ковбаса копчена – 175 крб., ковбаса варена – 130 крб., молоко пакет 0.5 літра – 90коп., пачка сірників – 28 коп. За винятком ковбаси, ціни ніби нормальні. З овочів в магазині все є. Згадав, яблука – 11 крб. Ось щойно вчора взяв на 46 крб. Відносно м’яса точно не пам’ятаю, але десь приблизно 20 крб. Талони на місяць отоварили всі: так що з голоду не помремо. Ми ще льотним складом в суботу і неділю в їдальню не ходимо і раз на 2 місяці одержуємо все це продуктами. Виходить непогано. М’ясо – 4-5 кг, масло – кілограм, згущене молоко – 2 банки, 2 пачки цукру і т.д. За тими цінами доводиться ще якось одягадитися. Адже речі мають одну нехорошу тенденцію – зношуватися. Добре, що хоч зарплата більш-менш. До січня була 1500 крб., а зараз я ще не одержував, але буде десь 3 тис. Але якщо врахувати, що жіноча осінньо-весняна куртка коштує на базарі 5 тис., диван – 6 тис., то стає все зрозуміло. І якщо з 3-ох тис. карбованців вирахувати 1700 на їжу, то на куртку доведеться складати півроку.
У нас проблема з Дінкою. Їй на наступний рік потрібна шубка 28-30 розмір. Або пальто. Мамо, попитай у людей, нехай навіть не нову. Не можу запропонувати гроші. Вони вам, по-моєму, уже не потрібні. Ну, а якщо і потрібні, то переслати не можу – прекази не приймають.
Купили тобі дуже симпатичні кросівки. Якщо їїх можна так назвати. Матерчатий верх, м’яка підошва, 23 розмір. Додому Лєна принесла, ми їх в руках покрутили, повертіли – і нам здалося, що вони тобі будуть завеликі. Якщо вдасться піти і поміняти на 22.5. Лєна каже, що, якби був її розмір, то вона б взяла собі такі. Якщо раптом напишете листа, вкажіть розміри чобіт і туфель для себе і для Сані. Посилку на Україну не приймають, так що чекай, мамо, до моєї відпустки. Зарплату поки що не дали, так що візок твій поки що у повітрі завис. Якщо поїдеш у Польщу і буде можливість, то подивися пару футболок: одну для мене, другу Лєні, 48-50 розміри. Ну і спортивний костюм. Той, що у мене є, Гені віддам. А мені реба більший. Ти просила довжину штанів – 1м.10 см. Мамо, але, якщо нема можливості, то не треба. Не помремо. Переб’ємося. В борги не влазь. Гєна мені не пише. Недавно прислав листа батько. На роботі у мене все нормально. Літаю на 2-ий клас. Це дуже добре. Купили Лєні матеріал на костюм. Все є, окрім ґудзиків. Тут їх нема. Попроси кого-небудь, щоб купили. Тьотю Марину. 15 штук. Матеріал сірий мишачого кольору. Ґудзики мають бути середнього розміру для жіночоно костюма. Дінка виросла, говорить без зупину. Всіх на фотографіях впізнає і називає правильно, окрім діда Фелікса. У неї виходить Хелікс. На тому закругляюся. Пишіть! Льоньчик.»
«Мамо і Саня, вітаємо вас!
Нарешті зібрався вам написати кілька рядків. Не писали, тому що жили в невизначеності. Тепер все стало на свої місця. З 1-го червня нашої частини більше нема. Замість неї залишиться тільки ланка, котра складається з трьох вертольотів. На один з тих вертольотів я призначений командиром екіпажу. Це капітанська посада. Це означає, що до листопада я одержу капітана. На даний час це дуже і дуже добре. Зараз в армії починається велике скорочення. Так що можна під нього попасти і вилетіти з армії, не дослужившись до пенсії. Особисто мені, щоб платили хоч яку-небудь пенсію, треба літати ще 4-5 років. А на гражданці я нічого робити не вмію. Я ж льотчик. А в цивільній авіації своїх вистачає. Так що те, що я залишився, просто чудово. Переїжджати не треба. Квартира, хоч і однокімнатна, все ж є. тут поблизу від нас виводять полк з Німеччини, так практично на голе місце. Квартири їм обіцяють тільки через півтора-два роки. Ось такі справи. Підписали мені в Москві два класи, так що я тепер льотчик другого класу. Ну, досить про роботу. Там ніби все владналося. Тепер про справи насущні. Зарплату ми останній раз одержали 20-го березня. І ось сьогодні вже 20-е травня, а грошей не дають. І коли дадуть, невідомо. До кінця квітня грошей вистачало, а вже в травні весь гарнізон застогнав, так як ні в кого грошей нема. Ніхто нікому позичати не хоче. Словом, життя веселе. Запаси наші, ті, що були, ізсякли. І зараз вже не смішно. Це я пишу не для того, щоб ти мені вислала – я вже дістав. Просто ділюся своїми бідами. Хотів своїх дівчат відправити в Саратов, але квитки купити неможливо. Так що поки що будемо чекати кращих часів. У відпустку за попередніми даними піду наприкінці липня. У Львів заїду обов’язково, але сам. Їх з собою брати не буду. Дуже дорогі квитки, та ще й тих квитків неможливо дістати. На сьогоднішній день квиток до Києва коштує 1600 крб. Для порівняння, до Саратова – 430 крб. А відстань майже така ж. Живемо ми нормально, не хворіємо. Скучили за гарною погодою. Ось зараз падає сніг, вітер, температура +1. Дінка вже зібралася на вулицю з снігу ліпити пасочки. А взагалі-то, були теплі дні – +12-15. Коли приходить Гена? Як там бабуля? Напишіть хоч кілька рядків. Живемо в повній невідомості. Як вчиться Саня? Як справи в школі?
Дінка росте. Страшенно вредна і противна. Виправленню не підлягає. Зате дуже симпатична і гарненька, як лялечка. Привіт тьоті Марині. Всім знайомим. Обіймаємо, цілуємо. Лєна, Льоня, Діна. »
«Добрий день, мама, Саша і бабуля!
Від вас листів я вже не одержую місяця півтора і тому вирішив написати сам. В мене справи ідуть нормально, служу потрохи. Ніяких особливих змін не відбулося. Наші «Карпати», як і раніше, стоять в заводі, де ми і займаємося ремонтом корабля.
Ремонт іде спокійно і тому про нього нічого цікавого написати не можу. А ось про те, як ми відпочиваємо, написати можу багато. Як і раніше, ми ходимо в місто на дискотеки. Останнім часом досить часто, і навіть в будній день вечорами ходимо на заводський стадіон грати в футбол.
А найголовніше те, що кожної суботи і неділі (якщо добра погода) ми на своєму катері їздимо відпочивати в ліс. В лісі ми збираємо гриби, які потім варимо або жаримо на кораблі (не переживай, наш лікар всі гриби перевіряє). А хто хоче, ловить рибу. Або просто їздимо в ліс відпочивати, загорати, купатися. А ось цієї суботи, наприклад, їздили навіть в ліс на шашлики. Всі говорили, що відпочили дуже добре, – я, правда, сам не був, тому що якраз в той день стояв на вахті. Ці всі виїзди організовує наш командир, який завжди і сам їздить з нами. Їздить нас завжди від 10 до 30 чоловік. Одягаємося всі в спортивну форму (майже по гражданці), але ти не переживай, одягнутися в мене є в що, штани вдягаю свої, зверху тільник, а на ноги – полукеди, які нам видали на кораблі. Так що відпочиваємо ліпше від деяких.
І ось ще одна цікава річ, яка зустрічається дуже рідко і про яку тобі буде цікаво знати.
Але все по порядку. Так як зараз у Литві з продуктами дуже тяжко, і нам на корабель поставляють їх дуже погано, а особливо овочі, які нам привозять раз у місяць, а вистачає їх на два-три дні, тому наш командир домовився з одним з близьких колгоспів Клайпеди про те, що ми будемо виділяти 15 чоловік кожного дня і вони там будуть працювати з 10-ої години ранку і до 18-ої години вечора. На гроші, які ми заробляємо, колгосп нам продає різні овочі і фрукти, а ті продукти, які нам потрібні, а в них їх немає, вони закупляють для нас в сусідніх колгоспах. Таким чином в нас на борту зараз постійно є картопля, морква, капуста, цибуля, часник, огірки, помідори, яблука і т.д. Людей в колгосп виділяють ось як: вибирають 15 чоловік, яких звільняють з усіх вахт, і десять днів тільки вони працюють в колгоспі, а потім наступні 15. Свої 10 днів я вже відпрацював. Працювати в колгоспі подобається всім. Зваж сама, ліпше бути цілий день на свіжому повітрі, поїсти в нормальній колгоспній їдальні нормальну їжу, попити свіжого (нерозбавленого) молока, поїсти різні фрукти, ніж сидіти цілими днями на купі заліза.
А як справи у вас? Що нового і цікавого у вас у Львові – про це все мені потрібно написати. Як здоров’ячко в тебе? Чи не хворіє бабуля? Як там Сашко і Сальда? Про все обов’язково напишіть. Напишіть, чи не приходять до мене листи, чи часом хтось не дзвонить, не питається, де я, чи ніхто не заходить. А найголовніше – напишіть і вишліть вирізки, чим побільше, про наші «Карпати», тому що про них я знаю дуже мало. На цьому закінчую свого листа. Передавайте всім великий-великий привіт. Чекаю дуже відповіді. Пишіть. Не забувайте.
Ваш Гена.
4 вересня 1990 року»