«Доброго дня, моя мила мамочко!

Користуючись вільною хвилиною, яких тепер все менше, хочу привітати тебе з Днем народження. Я пишу цього листа за одинадцять днів, але думаю, що він не спізниться. Вибач, звичайно, що не на листівці вітання, а просто на листку. Просто листівок тут нема. Щось я багато пояснюю. І все-таки.

Люба моя мамочко! Хочу привітати Тебе з найщасливішим днем, Днем, коли ти народилася. Бажаю тобі всього найтеплішого і життєрадісного. Будь завжди весела, не нервуйся із-за дрібниць, адже у тебе ще два шкети залишилися. А про мене вже не турбуйся. У мене все нормально.

Мамочко, ти прекрасна людина. Тебе люблять всі твої друзі. Тільки от ми, твої діти, починаємо розуміти це, коли трохи дорослішаємо. Ти на нас не ображайся. Ми і так знаємо, що ти – людина героїчна. Це без сумніву.

Ну, тепер про себе. Вчора я відіслав листа бабі Зої. Там все розписано. А так взагалі жити можна. Влітку буде важко, і нас до того готують. Годують прекрасно. На сніданок, обід і вечерю постійно м’ясне. Незабаром почнуть нас годувати за льотною пайкою. Тоді взагалі об’їмося. Тут є магазини. Вони навіть кращі, ніж в Саратові. Довкола містечка навіть паркану нема. Кругом степ. Сьогодні одержали все льотне спорядження: льотний костюм, шльомофон, окуляри, рукавиці, льотні черевики. Завтра почнемо запускати двигуни, тренуватися на аеродромі. Ну, тримайтеся. Цілую всіх.

Льоньчик.

11 квітня 1986 року».

 

«Привіт вам, мої рідні, мама, Генка і Саня.

Зовсім ви про мене забули чи закрутились. А може, Генці написати кілька рядків лінь. А? Він, певно, знову на голову сідає і не слухається тебе, мамо?  Передавай йому від мене великий-великий «привіт». Санька, напевно, вже великий став, незабаром Генку дожене. Хай більше їсть, справжнім хлопцем буде.

Мамо! Відпустку свою ти все-таки постарайся взяти на початок серпня. В Євпаторію. Якщо вдасться, може, ми з Надею, а ще і Сєрий також туди поїдемо. Було б добре. Правда? Ти спробуй. А якщо вже не вдасться, то ми самі куди-небудь поїдемо. Може навіть в Севастополь, у Сергія там бабуся. Все має бути нормально. Питання грошей для нас завжди одне з головних. Ми з татом про нього вже говорили. Якщо тобі складно, то попросту не купуйте мені з батьком гітару на День народження. Ті гроші важливіші будуть під час відпустки.

Мамо, я дуже хочу подзвонити, але у звільнення нікого з роти ось уже цілий місяць не пускають. Може тієї неділі або в суботу – тоді обов’язково дзенькну, адже у тебе День народження.

Колись у нас йшла мова про джинси і кросівки. Як там? А? Без них не обійтись, адже цілий місяць гуляти треба. Я так прикинув все в голові – і у мене майже нічого не залишилося. Все мале. От тільки брюки, котрі має тьотя Марина звузити. А чи звузила вона їх? Якщо ні, то хай обов’язково зробить. Потім закрутиться і все пропаде.

А зараз я в караулі. Вже ніч відстояли. Спав сьогодні півтори години, і то з перервою. Словом, служба іде. Скоріше б усіх вас побачити. Цілую всіх.

Льошка».

 

 

 

«Вітаю вас всіх із Саратова!

А зокрема: мою дорогу мамочку, неслухняного Генича і великого Санича! Листів від вас нема. З тим я вже змирився. Прийшов лист від баби Зої. У неї там все добре. Мамочко! Я дуже хотів тебе потішити і подзвонити 21 квітня до твого Дня народження. Але, як ти уже зрозуміла, нічого не вийшло. Я знову в прольоті. Був в наряді з суботи на неділю, тобто автоматично звільнення пролетіло.

Зараз нічого особливого не відбувається. Весна іде само собою. На вулиці тепло, часом жарко. Зараз наша рота задіяна в підготовці до демонстрації на 1-ше Травня, тобто майже кожен день ходимо на репетиції.

Кафедра іноземної мови разом з такою ж кафедрою педагогічного інституту зібралися влаштувати вечір, присвячений Дню Перемоги. Оскільки на кафедрі англійської мови я вважаюся зіркою, тому я буду на вечорі виголошувати промову, тобто привітання, англійською мовою. Я, звичайно, радий, що в училищі найкраще знаю англійську мову, але виступати перед аудиторією, що знає мову, сама розумієш, справа не проста. Нібито планується разом з усіма дискотека. А це рідкість. Танцював останній раз у Львові.

Є одна новина, котра не дуже мене тішить: моя красуня Надя їде в НДР по путівці від політехнічного інституту. Вона (путівка) співпадає з половиною моєї відпустки. Так що мені необхідно бути у Львові з 11-го – 13-го серпня. Але ж на море все-таки хочеться. Ми з Сєрим давно про це думаємо. Є думка: поїхати до його бабусі в Севастополь на 11-12 днів. Сама розумієш, затрати, гроші не ті, що дикуном. Та є одне «але». Щоб все встигнути, треба їхати просто з Саратова. Але ж треба всіх побачити у Львові, тому, мамо, якщо можливо, бери відпустку десь в липні, щоб в серпні ти була вдома. Я вже страшенно за всіма скучив. Якщо вирвусь у звільнення, то подзвоню. Вітаю всіх  з наступаючими святами. Бажаю всього чистого, світлого і прекрасного. А найголовніше –живіть дружно.

До побачення, мої рідні. Нехай Генич і Санич тебе слухаються, мамо, а то я з ними потім розберуся. Цілую всіх.

Льоньчик.

Підтяжки пропали. Тому пришліть або Генкині – сині, або мої старі. І фотоапарат  «Київ – 30». Він потрібний. Прошу пошвидше, бандероллю».

 

 

«Доброго дня, мої дорогі, мама, баба Зоя, Генка і Санька!

Вибачайте, що довго не писав. Так вже якось виходить. Часу обмаль. Постійно виникають якісь термінові справи: то розрахунок вертольота, то курсова робота, то реферат. Зараз за нас взялися, особливо за нашу фізичну підготовку. Бігаємо багато. Кожного тижня здаємо залік на три кілометри. А бігати тяжкувато. Слизько, мороз і тут дуже сильні вітри. Та ми уже звикаємо. Жити тут в Соколі нормально. Нас тут вважають не просто робочою силою, як раніше, а курсантами старшого курсу. Через день можна ходити в кіно. Кожну суботу – на танці. Словом, жити можна. Завтра заступаємо в караул, а на вулиці мороз. Це вам не Львів.

Одержав гроші від батька і бандероль від Наді. Прийшов лист від баби Зої. Хочу собі пошити штани. Але батькових грошей не вистачить. Тому вишліть карьбованців 20-ть. Тут на території є непоганий буфет. Трохи грошей і сюди пливе. Минулої неділі ходив у театр на «Макбет» за Шекспіром. Організував вихід нашої групи. Всі задоволені.

Як ви там? Пишіть мені хоч зрідка. Санька, напевно, вже великий. Як він вчиться? Мамо, як ти себе почуваєш? Як здоров’я баби Зої. Чому не пише батько. Відпустку обіцяють з 7-го по 21-ше березня. Пишу листа на занятті з психології і педагогіки. Такі то справи. Ну, все. Тримайтеся. Цілую всіх.

Льоньчик».

 

«Привіт, мама, Гена, Саня і баба Зоя!

Зараз вільна пара. Курсову з аеродинаміки сьогодні доробив. Нарешті! От час і вивільнився. Життя нормальне, але навчання до стінки притискає. В понеділок залік з аеродинаміки і захист курсової роботи. В ній ми розраховували кожен свій вертоліт – аж калькулятори диміли. Мій вертоліт вийшов нормальний. Назвав я його «Л.Ф. – 87». Максимальна дальність польоту 985 кілометрів, швидкість – 260 кілометрів за годину. Вантажу піднімає 6 тон 600 кілограм.

14 лютого залік з фізичної підготовки. Елементи в залік внесли дуже складні. Дві вправи на брусах (в чоботях), (кут в упорі на брусах – 14 с), (в чоботях – це для Генки), а ще плюс до всього лижній пробіг на 10 кілометрів – на час. А на лижах я стояв останній раз 5 років тому. От і думай, як воно вийде. А попереду ще, окрім тих, два заліки і три екзамени. Перший екзамен – вертольотоводіння (складна штука, треба попріти). Другий екзамен – політекономія капіталізму. Третій екзамен – англійська мова (зарання знаю, що буде автоматично). Ну, добренько, скоро дзвінок. Тримайтеся! Цілую всіх.

Льоньчик.

7 лютого 1987 року».

 

«Добрий день, мої дорогі, мама, Санька, Генка і бабуля.

Пишу Вам свого першого листа із Озинок. Зустріли нас інструктори добре. Приготували нам казарму, навіть ліжка позастеляли. Не те, що минулого року. В перший день було болото. Наступного дня стало все підсихати. Ми вже було втішилися. Навіть сонечко пригріло. Та наступного ранку ми прокинулися і завмерли. Навкруги білим-біло. Снігу видимо-невидимо. І це кінець квітня! Болото, вітер, холодно. Оце справжні Озинки. Та нам не звикати.

А зараз займаємось наземною підготовкою до польотів. Польоти обіцяють бути цікавими. Будемо літати на бойове застосування і вперше на третьому курсі (раніше такого не було) будуть польоти вночі.

В казармі за ці 4 дні вже трохи обжилися. Комполку нам навіть в умивальник гарячу воду підключив і видав по другій ковдрі. Бачиш, як про нас турбуються. Це приємно.

Я з вами зі всіма повністю втратив зв’язок. Мама повинна була лягати в лікарню? Як там справи? Напишіть, будь ласка, бо я хвилююся. Як Санькина школа? Як Генка? Як у бабулі здоров’я? Пишіть за адресою… Ну, добренько, у мене все нормально, не хвилюйтеся. Писати буду зрідка, часу обмаль. Так що не ображайтеся. Цілую всіх.

Льоньчик. 24 квітня 1987 року».

 

«Вітаю вас, мама, бабуля, Генка і Санька!

Сьогодні погана погода. Температура дорівнює нулю. Валить сніг, а ми стирчимо на аеродромі ось уже з шостої години ранку. Мали бути польоти, тому нас підняли по першій зміні, о четвертій. Сніданок – о пів на п’яту. Дуже холодно, сильний вітер. А на аеродром їхати тридцять кілометрів. По поганій дорозі десь біля години. Мороз, вітер, словом, як в тундрі. І зараз смішно говорити, що я вже встиг порядком засмагнути. Польоти поки що відклали. А вчора літали. Польоти вже сприймаються як належне. Між іншим, загальний наліт у мене 1 година 17 хвилин. Не рахуючи перельотів на аеродром. Не пам’ятаю, чи писав вам, чи ні, але перший політ у мене був 29 квітня. Літати – це клас! Внизу все, як на долоні. А ще, коли сам керуєш! Льотчики відпускають керування, і ти сам починаєш вишивати. Можна виробляти багато чого. Чи нахил під кутом 45 градусів закладеш, чи розженешся вище від норми. Вертольот багато чого вибачає курсантам, а ось об’єктивний контроль – ні. Ну, а коли заходить надто далеко, що аж борт-технік хоче вистрибувати, тоді льотчик кількома рухами відновлює нормальний стан. Між іншим, коли будете висилати посилку, купіть і покладіть туди чорнильну ручку. Тільки не за 70 копійок, а карбованці за чотири. Перо потрібне тонке, а то в льотній книжці все розпливається. Словом, жити можна, але польоти в першу зміну вимотують. Лягаємо о 20.00. Спати не хочеться. Ну, гаразд, пішов я їсти стартовий сніданок (ковбаса, сир, хліб з маслом, яйце, чай). Тримайтеся і чому не пишете? Цілую всіх.

Льоньчик».

 

«Дорога мамочко!

Велике спасибі за листа. Хоч трохи прояснилося, як там і що. Ось що я хочу тобі сказати. Генку проведеш, і ні про що не думаючи, їдь куди-небудь на море з Санькою. Вам удвох буде добре. Саня вже досить солідна молода людина – буде тобі надійною опорою. Хоч раз послухайся мене. Добре? «Дикуном», просто так, навіть без путівки. За мене не хвилюйся. Все нормально і прекрасно. Зараз налітав уже 30 годин. Залишилося 15-ть. Приступили до найбільших за тривалістю вправ – польотів за маршрутом.

В повітрі знаходишся годину. Ставиться завдання: облетіти певні населені пункти і в точно визначений час здійснити посадку на площадку поза аеродромом. Наприклад, ставиться завдання: вийти на ціль (площадку) через 55 хвилин після зльоту з аеродрому. Якщо спізнишся або раніше прилетиш на 1 хвилину – 5 балів; 2 хвилини – 4; 3 хвилини – 3. А якщо спізнишся, тобто не вкладешся в ті нормативи, то навіть можуть вирахувати гроші за затрачене пальне. Знаєш, досить складне завдання. Але виконати можна. На 4 бали приходжу на ціль залізно. А літаємо самостійно. Інструктори сидять майже цілими днями на аеродромі. Позавчора, наприклад, літав з Жекою, пам’ятаєш, котрий до нас приїжджав і тобі дуже сподобався. Літати – це клас. Ніколи не пошкодую, що б не трапилося. Краса така! Особливо, коли небо голубе і невеличкі хмарки. В повітрі спокійно, роботи майже нема, милуєшся, насолоджуєшся. Недавно літав у зону і якраз назустріч хмари. Пухнасті-пухнасті! За правилами в них заходити не можна. Ми не готові до таких польотів. Але якщо дуже хочеться… Можна, ну, хоча б трішки. А потім, коли їдемо з польотів, обмінюємося враженнями, то виявляється, що в той час, коли я був у третій зоні на 1400 м, то Мішель був піді мною на 800 м і бачив, як ми у хмарах купалися. Словом, приїду – розкажу.

Відпустка планується на 1 жовтня. Мені нічого не треба. Всього вистачає. Що купили магнітофон – це добре. Скорше за все у Сєрого в жовтні буде весілля. І звичайно, я буду за свідка. Ось такі пироги. Пишіть. Цілую всіх.

Ваш Леонід.

13 липня 1987 року».

 

«Дорога моя мамуля, привіт!

Велике спасибі за посилку. Ти як завжди знаєш, що мені найпотрібніше. Цукерки ми з друзями упорали того ж таки дня, футболки нормальні. Якраз на мене. Одеколон чудовий, але ось для тутешніх місць надто розкішний – залишу його для відпустки. Якщо ще трапиться щось подібне – візьми. Тут на кожен день купив собі простіший. А ще місяць тому купив собі бритву. Та, що в мене була, – її спалили. Пам’ятаєш, ти мені на День народження купила. Ще з відпустки їхав – голився в поїзді і поставив на ній 120 вольт. Приїхав у Саратов, хтось взяв поголитися і включив у 220 вольт. Нова бритва відрізняється від старої. Голить чистіше (це важливо), зате гуде, як вертольот.

Недавно підійшов до мене майор з другої ескадрилії (треба ж таке, знайшов!) і попросив скласти усні невеликі тексти з англійської. Він готується цього року поступати в академію.

З польотами все нормально. Вперше в історії – курсанти літали вночі. Тим паче на польовому аеродромі. Досить складно. Техніка пілотування важча. Все відрізняється. Політ виконується практично повністю за приладами. На землі тільки вогники, орієнтуватися важко. Літав з заступником командира ескадрилії. Він майже не вмішувався в керування, тільки на посадці допомагав. Там складнувато. А катав у зону і з неї я його сам. Сидів спокійненько, ручки склав, ноги з педалі забрав. А довкола ніч. Пітьма. Зірки. Незвично. На зворотньому шляху потрапили в халепу. Почалася гроза, блискавки. Як кажуть, треба було ноги на плечі. Тепер ручки довелося скласти мені… Словом, життя тече у звичному руслі. Дуже скучаю. Страшенно хочеться додому, всіх побачити. Мамо, їдь на море разом з Санькою. Наступного листа пишу бабулі. Спробую звідси подзвонити, тільки не знаю, що з того вийде. Розкажіть хоч трошки мені про магнітофон. Які колонки? Їх потужність? Чи є у Генки нормальні записи? Коли приїду – зроблю обов’язково. Це точно. Привіт всім. Цілую.

Льоньчик. 18 липня 1987 року».