1−15 листопада 2000 року, «ПуС»

«Підкуй, ковалю, мені Пегаса, бо я чекати не маю часу..»

Побачила світ нова збірка незрячої поетеси Тетяни Фролової «Зачерпніть води в долоні…» Чотири роки поспіль видаються нові книжки: минулого року в Пряшеві − перша частина автобіографічної повісті «Поклонюся землі» під назвою «Стежка до воріт». Того ж року у видавництві «Край» видано книжку спогадів про відомого українського бандуриста, засновника капели «Карпати» Львівського УВО УТОС Юрія Даниліва «Слід Сінгалевича». Творчий потенціал цієї скромної жінки воістину невичерпний, бо кілька днів тому вийшла ще одна книга Тетяни «Казка за казкою» для дітей, готові ще нові рукописи.

Пропоную читачам «ПуС» інтерв’ю з Т.Фроловою з нагоди виходу її збірки «Зачерпніть води в долоні».

− Пані Тетяно, кожна Ваша поетична книжка має назву, яка відповідає її внутрішній суті. І визначальна риса кожної з них − глибокий патріотизм. Яке кредо останньої збірки ?

− Назва книжки «Зачерпніть води в долоні» невипадкова. Якщо перша збірка «Виклик долі» показала, що наперекір усім незгодам життя я змогла реалізувати себе в творчому плані, друга – «Повінь» − символізувала стихію почуттів, які мене окрилювали після першої збірки, третя – «Солоспів» − демонстрація почуттів радості життя, то остання збірка символізує очищення, яке має бов’язково відбутися в душах людей.

− Який з віршів цієї збірочки Ви відзначили б?

− Це. можливо, ностальгічно-сумний вірш «На руїнах батьківської хати». На жаль, батьківської хати, де я народилася, росла і звідки пішла в широкий світ, уже немає, але кожного разу, коли я приїжджаю в рідне село, завжди іду на місце, де вона стояла. Раніше я могла доторкнутися рукою рідних стін, та час невблаганний. Руїни її наштовхують мене на філософські роздуми про людину, сенс її життя і місце у цьому світі, спадкоємність поколінь, їхнє коріння, яке виростає з української землі, яка своїми соками живить усе живе, наповнює красою.

− Хотілося б дізнатись про Ваші творчі плани. Якими творами Ви зустрінете нове тисячоліття?

− Невдячна справа загадувати наперед, бо багато в реалізації творчих планів залежить від наявності грошей. Уже підготовлена друга книжка повісті «Під каштанами», завершую роботу над третьою частиною «У той широкий світ». Виникла потреба в написанні вже й четвертої частини, яка не планувалася. Можливо, це буде зовсім окрема книжка «Моя зоря». Лежать готові рукописи ще двох поетичних збірок «У вітру на крилі» і «Зачароване коло». Лежать написані прозові казки для дітей. На жаль, наші діти виростають переважно з приблизними уявленнями про любов до рідної землі. Якщо з ранніх років маля не вбере в себе оте суто родинне, звідки в нього потім може взятися любов до рідної землі?

На превелике для мене щастя, знайшлися добрі люди, спонсори, котрі погодилися допомогти.

− Велику допомогу в пошуках спонсорів Вам надає Ваш чоловік Лайош Молнар.

− Звичайно, без допомоги Лайоша жодна збірочка не вийшла б. Ось хоча б взяти останню, про яку ми згадували. Вона дуже важко йшла до читача.

Добре, що нам назустріч йдуть видавці і поліграфісти. Це директор Львівського поліграфічного технікуму Української академії друкарства Богдан Дурняк, директор ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» Ярослав Свистун, директор книжкової фабрики «Атлас» Володимир Ничка, голова Личаківської райдержадміністрації Мирослав Сеник, редактор усіх моїх збірок Ірина Цельняк, директор жиркомбінату Микола Пономарьов та багато інших. Завдяки таким людям мої книжки доходять до нашого українського читача. Академік Микола Мушинка, який дуже схвально відгукується про мою творчість, недавно випустив у Словаччині книжку «Три місяці в Україні».

− Тетяно, мабуть, це від Бога Вам дарунок, що Ви з Лайошем уже в зрілі роки знайшли одне одного і, крім Ваших збірочок, милують слух мелодійні чудові пісні, які створює Молнар.

− Справді, він дуже творча людина, прекрасний бандурист, справжній кобзар. Нещодавно випустив нотну збірку «Співаю серцем». Там окрім дум, балад і романсів вміщено 18 пісень, які Лайош написав на мої вірші, а взагалі різними авторами покладено на музику, якось ми підрахували, близько 60-ть моїх творів. Серед них мій вірш «Повір у себе», переможець творчого конкурсу нашого благодійного часопису «Повір у себе», який поклав на музику незабутньої пам’яті Народний артист України, композитор Ігор Білозір. Уперше ми цю пісню виконали дуетом з Лайошем, у липні, на зборах з нагоди виходу у світ сотого номера газети «ПуС». І сьогодні нас дуже часто просять виконати цю пісню, яка здобуває усе більше своїх прихильників, бо зміст пісні «Повір у себе» кличе до життя не тільки інвалідів, але і здорових, бо сьогодні в Україні дуже потрібно усім − повірити в свої сили.

− Я помітив одну закономірність. Кожна наступна Ваша книжечка обсягом сторінок перевершує попередниць. Мабуть, наступна вже буде зовсім солідним фоліантом. Але, якщо серйозно, то спостерігається з кожною новою збіркою творче зростання…

− Я не прагну видавати «солідні» книжки. Не тільки з огляду коштів. Сьогодні багато людей в Україні дуже заклопотані, зайняті, і не кожен схоче взяти в руки велику книжку, а невеличку кожен перегляне навіть з цікавості. І, повертаючись до Вашого запитання, хочу сказати, що мені вдалося добратися до Пегаса, насамперед, завдяки добрим людям. Коли я десь виступаю зі своїми віршами, чи то спілкуюся з дітьми, і коли потім люди, прослухавши мої вірші, говорять теплі, щирі слова, то це справді надихає, окрилює і хочеться писати, бо бачиш, що твоя поезія потрібна людям. А заради цього варто жити і творити.

Олександр Пєстов,журналіст, м. Львів

З ПОШТОВОЇ СКРИНЬКИ

Казки писані крапками

Тетяна Фролова: Зимова казка. − Львів, 2002. 40 стор.

Живе у місті Львові в Україні бабуся Тетяна, яка любить вигадувати та розповідати казки. Колись розказувала їх своїм синам, нині внукам. І синам, і внукам її казки дуже сподобались і бабуся вирішила укласти їх у книжку, щоб й інші діти мали змогу їх прочитати. Її перша книжка «Казка за казкою», видана у Львові 2000 року, дітям дуже сподобалась і вона написала для них другу книжечку, яку назвала «Зимова казка».

«Написала» − не те слово. Письменниця Тетяна Фролова від першого року життя світу Божого не бачить, бо вона сліпа. А пише вона не олівцем і не пером, а тупим шилом, яким за допомогою спеціальної залізної рамки ставить на папір опухлі крапки. Кожна літера − інша комбінація крапок. Потім кінчиками пальців сліпці читають ці крапки так, як ви читаєте очима. Такий шрифт для незрячих винайшов французький учитель Брайль понад 150 років тому. Шрифтом Брайля користаються мільйони незрячих по цілому світі, в їх числі і бабуся Тетяна. Її книжка «Зимова казка» містить вступне оповідання та три прекрасні казочки.

Бабуся Тетяна прислала нам кілька примірників своєї книжки. Якщо хочете придбати їх і ви, юні читачі «Веселки», намалюйте нам, як ви провели цьогорічну зиму: свято Миколая, Новий рік, Різдво, зимові канікули і тому подібне. П’ятьох з вас, які пришлете нам найкращі малюнки, ми нагородимо книжечкою Тетяни Фролової «Зимова казка», обкладинку якої ви бачите на репродукції.

Ми Ваші малюнки вишлемо письменниці, вона напевно потішиться ними. «Але ж бабуся Тетяна − незряча, як же вона побачить наші малюнки?» − запитає не один з вас. Побачить! Обов’язково побачить! Вона ж бачить не очима, а серцем!

М. Мушинка