Коли ти навчився читати

Тетяна ФРОЛОВА

Коли ти навчився читати

скачати у форматі PDF

ХТО БУДИТЬ ПІВНИКА

– Мамо, а хто будить сонце? Ну… як воно знає, коли йому вставати?
– Сонце будить наш півник.
– А півника хто?

Петрик дуже любив ставити мамі безліч запитань, аж мама часом губилася, що
відповісти своєму розумному сину. От і тепер… Петрик знову повторив своє запитання.
– Мамо, то хто ж будить нашого півника?
Мама засміялася:
– Час приходить – і півник починає співати.

І мама пішла поратись по господарству. А запитання так і роїлися в Петриковій голові.
– Приходить час, – подумав Петрик. – А як же він приходить?
І хлопчик уявляв собі, як дядечко Час підходить до їхнього курника і будить півника.
– Ні, щось тут не так. Де ж живе той дядечко Час? Звідки він приходить? Ага, у них у
вітальні на стіні висить старовинний годинник. Колись мама Петрикові сказала, що цей
годинник показує час. А ще він дзвонить: „Бам! Бам! Бам!” – це він також відбиває час.
Ага, зрозуміло: дядечко Час живе у їхньому годиннику. І коли всі сплять, він тихенько
виходить з годинника і йде до їхнього курника, щоб збудити півника. У хлопчика аж
подих перехопило.
– От, якби побачити, як дядечко Час виходить з годинника. Спершу Петрик вирішив не
спати всю ніч і таки підстерегти дядечка Часа. Але з того нічого не вийшло: він просто не
витримав і ганебно заснув, а коли прикинувся, то вже був день, і світило сонце, і півник
ходив по дворі.
І Петрик придумав: він загляне у годинник, тільки краєм ока зазирне, щоб побачити того
чарівного дядечка Часа.
– Він мабуть дуже маленький, – думав хлопчик.
– Бо як же інакше він помістився б у тому годиннику?.. А що коли він розсердиться?
І хлопчик уявив собі маленького сердитого вусаня:
– Ти чого це без дозволу заглядаєш у мій годинник? – гукне він.
А вуса у нього стирчатимуть у різні боки, як годинникові стрілки.
А Петрик йому скаже:
– Це наш годинник. Його ще мама моєї мами подарувала колись своїй дочці, тобто моїй
мамі, – і Петрик зовсім заплутався. Так дядечко Час нічого не зрозуміє.
Ні, він краще скаже:
– Дядечку Часе, вибачте мені, будь ласка, я тільки хотів знати, хто будить нашого півника.
Петрик знав, що мама не дозволить зачіпати годинник, тому… тому треба було просто
вибрати час, коли мами не буде вдома. А таке бувало часто. Бо Петрик вже великий, йому
вже аж п’ять років – ціла рука, якщо на пальцях показати. Тому мама не боїться залишати
його самого. Тільки неодмінно наказує:
– Гляди мені!
От і сьогодні…
– Петрику, тітка Дарина щось прихворіла. Я піду її провідати. А ти вдома побудеш. Я
довго не буду. Добре?
– Добре, – зрадів хлопчик.
– Тільки ж гляди мені, – сказала мама і пішла.
Хлопчик ще трохи почекав: а раптом мама щось забула і повернеться. Таке часом
буває. Але мама не повернулася. Серце у хлопчика забилося швидко-швидко. Ось зараз
він залізе на стіл… Але зняти годинника було нелегко: він був досить важкий, та й високо
було діставати. Довелося поставити на стіл ще й стілець. Тепер… Петрик обома руками
взявся за годинник і зняв його зі стіни. Годинник був дуже важкий. Хлопчик безпорадно
стояв на стільці з годинником в руках. Він не знав, як йому “без рук” злізти з того стільця.
Він ледве втримував годинник, бо був же таки ще малий. І сталося… Спершу на підлогу
полетів годинник, а тоді вже Петрик зі своїм стільцем.

Коли мама повернулася, то ще здалеку зрозуміла, що щось трапилося. Заплаканий Петрик
зустрічав її вже на подвір’ї.
– Що сталося? – злякано спитала мама. – Хто тебе набив?
– Ніхто, – хлипав Петрик.
– А гуля звідки ? – відразу помітила мама велику гулю на лобі у сина.
– Це я сам…
– Сам собі гулю набив? – здивувалася мама.
– Ні, я впав… – хлипав Петрик. Мама подумала, що із-за тієї гулі хлопчик і плаче.
– Нічого, – пригорнула вона сплакану дитину. – До весілля заживе.
– Я не із-за гулі, – продовжував гірко плакати Петрик.
– А із-за чого? – мама уважно подивилася на сина. Він плакав гірко і невтішно.
– Із-за… завтра сонечко не прокинеться.
Від плачу хлопчик не міг говорити. Мама розсердилась.
– Зараз же перстань плакати і розкажи мені про все, що трапилося.
Петрик витер сльози і пробував себе стримати.
– То чому завтра сонечко не прокинеться ? – нагадала мама.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × 2 =