БАНАЛЬНО ПРОСТО
Ой, зелений, мій зелений світе,
я в тобі кохаюся давно,
хоч для мене зовсім вже не світить
мамине заплакане вікно.
Мами вже нема, нема вже й хати.
Зустрічі така печальна мить.
І не заскриплять ворота зняті,
зрубана верба не зашумить.
Стала на занедбанім подвір’ю,
і проходять втомлені роки.
Я, либонь, сама у те не вірю,
що не зорить мама з-під руки.
Я прийшла, володарка чи гостя,
того я не знаю вже й сама.
Все так просто, все банально просто:
я прийшла, а дому вже нема…

КОЛИШНІЙ ВІТЕР
Найпершим зустрів мене вітер,
із запахом квітів і листя,
отой, що колись його знала,
із тих незабутніх часів.
Його я відразу впізнала,
бо чула його ще в колисці.
Приніс мені відгомін років
і рідних таких голосів.
Він пестив мене і голубив,
тепер зустрічав вже дорослу,
і разом зі мною журився
за тими, кого вже нема.
Він знає, який мені любий
цей доторк, спекотний і млосний.
Я знаю, що літо минеться
і знову настане зима.
Добридень тобі, добрий вітре.
А ти не старієш, я бачу.
Такий же голубливо-ніжний,
і сильний, і дужий, аж страх.
Чи сльози тепер мені витреш?
Чи ти поміняв свою вдачу?
Чи знов понесеш мою долю
на дужих зелених вітрах?

ЗРАДЛИВИЙ ВІТЕР
Співали півні, наближався ранок.
Вже під ногами шурхотіла осінь.
Земля була окутана туманом,
а сонце готувало неба просинь.
Йому допомагав гульвіса вітер.
Він розганяв по небу темні хмари.
Розгойдував сумні холодні віти
і все питав у мене: «Чом без пари?»
Що мала я йому на те сказати?
Мовчала присоромлено і тільки.
З вітрами небезпечно розмовляти,
в них співчуття не знайдеш аніскільки.
Стоїть берізка і тремтить від страху,
соромиться своєї наготи.
А вітру пожаліти б бідолаху,
адже він з нею був колись на «ти».
Та де там! Обірвав листки останні
і кинув упокорено до ніг
тій осені, що в тихому світанні
стояла мовчки і чекала сніг.

ЗІЙТИ ЗІ СЦЕНИ
Знов готує осінь для мене
В подарунок листки пожовклі.
Треба вчасно зійти зі сцени,
Доки оплески ще не змовкли.
Тобі скажуть: «Не маєш рації»,
Та своє у кожного право.
Доки оплески і овації,
Доки в залі лунає «Браво».
Лицемірних похвал не сприймаєш,
Добре знаєш: вони нещирі.
Дякуй долі за те, що маєш,
І крутись у життєвім вирі.
Все сьогодні цвіте для мене.
Посміхається місто Лева.
Треба вчасно зійти зі сцени,
Доки ти ще тут королева.
Хоч не хочеться, але треба.
Заховай свій смуток у квіти.
Є ще сонце і є ще небо,
Є сміятись чому й радіти.
Посміхнися, немов царівна,
І махни на прощання рукою.
Ти ще гарна, ти ще чарівна.
Хай тебе пам’ятають такою.