ХОЛОДНО
Читати не хочеться книжку,
Ні про що не хочеться думати.
Порожньо в холодному ліжку,
Хоч поруч лежиш зі мною ти.
Бо ти холодний, як лід.
Того й чекати слід.
В твоїм серці холодна зима.
В твоїм серці любові нема
ні до мене, ні до іншої жінки.
Відскакують від тебе крижинки.
Я шукаю тепла, та дарма:
де зима, там його нема.
Без любові незатишно й порожньо.
Без любові так сумно жити.
Любов необхідна для кожного,
І не треба на те ворожити.
Страшно, як любові нема,
коли в серці твоїм зима…
ДАВНО ЧУЖІ
Не треба слів
І сліз моїх не треба.
Бо що змінити може та сльоза?
Багато слів
Казала вже для тебе,
А ти мені
Нічого не сказав.
Що можем ми
Змінити в нашій долі?
Всі помисли,
І мрії, і чуття…
Ми розійшлись
З Твоєї, Боже, волі,
І кожен з нас
Почне нове життя.
Те, що було,
Забудеться з роками.
А так багато
Радостей було…
Ми зруйнували
Власними руками
Свою любов,
Гніздечко і тепло.
Це страшно так…
Крізь роки пережиті
Спинитись раптом
На якійсь межі
І зрозуміти,
Що на цілім світі
Ми вже чужі,
Ми вже давно чужі.
Я ніколи тобі
Не бажала лиха,
Не кляла і не слала
Тобі біди,
Та жила десь надія,
Сумна і тиха,
Що колись неодмінно
Ти прийдеш сюди.
Я чекала тебе
Біля свого порога.
Я чекала тебе
І твого каяття.
Тільки ти все ходив
По чужих дорогах
І бездумно тратив
Своє життя.
ВОРОТТЯ НЕМА
Ти не любиш. Що ж мені робити?
Не кажи пустих нещирих слів.
Ні, не кожен здатний вік любити.
Може ти й хотів, та не зумів.
Прикро, але мушу те прийняти,
Як невідворотність, як біду.
Пізно щось в моїм житті міняти.
В самоті вже до кінця дійду.
Йшла через життєву люту хвищу,
Все здавалось, що ось-ось весна.
Ти дорогу вибрав значно ближчу,
Та куди веде вона – хто зна …
Не шукаю я собі розради.
Як була, так лишуся сама.
Тут ніхто нічого не зарадить.
Ти не любиш. Вороття нема.
ЗГАДАЙТЕ, ЯК КОЛИСЬ…
У краю лелечім,
В краї лебединім
Журавлиний клекіт
Вітер розбудив.
В золотавий вечір
І в блакитну днину
Таємничий шепіт
По землі ходив.
Поміж берегами
Річка котить хвилю,
Поміж споришами
В’яне сон-трава.
Виглядає хлопець
Свою любку милу,
Хмелиться від щастя
В нього голова.
У краю бузковім,
У краю вишневім
Вишита сорочка
Маком зацвіте.
Дівчину кохану
Надаремно жде він.
Щось вона бариться,
Щось вона не йде.
Може її з хати
Не пускає мати,
Може її батько
Вранці насварив.
Бо не можна з милим
До зорі стояти,
Що б він не казав їй,
Що б не говорив.
Ви згадайте, мамо,
Ви згадайте, тату,
Як колись обоє
Молоді були.
Часом до світанку
Не лягали спати
І медовий трунок
З уст своїх пили.
НЕ ЗУСТРІЛИСЬ
Ти нікому не належиш.
Тільки що мені до того?
Ти пройшов і не помітив
мого погляду палкого.
Ти пройшов і не помітив,
що стояла я сумна.
Світить радість, радість світить,
тільки з іншого вікна.
Перше кохання,
перша розлука.
Ще не зустрілись,
а вже розминулись.
Перше кохання,
солодка мука.
Як же я хочу,
щоб дні ті вернулись.
Не зустрілись. Не судилось.
Може так і мало бути.
Та чомусь тебе не можу
розлюбити і забути.
Ти нікому не належиш,
ти нічий, але й не мій.
То чому за мною стежиш
синім поглядом з-під вій.
Перше кохання,
сльози дівочі.
Ще не зустрілись,
а вже розминулись.
Перше кохання…
Як же я хочу,
щоб мої сльози
і дні ті вернулись.