ВАГА СЛЬОЗИ

ОЗВУСЯ СЛОВОМ

ПОЕТАМ ВСІХ ВІКІВ
Поети всіх віків,
вам кланяюсь доземно
за ваш великий труд,
за ваш жертовний дар.
І тим, хто був колись
розп’ятий задаремно,
і тим, хто склав життя
народу на вівтар.
І тим, хто був колись
у славі і в пошані,
і тим, кого чомусь
ніхто не розумів,
бо слава, що ж… Вона –
така примхлива пані.
Хтось так її хотів,
та втримати не вмів.
Ви обрані були.
Покликання величне.
Когось любили ви,
хтось вас колись любив…
Ви сіяли в серцях
прекрасне, добре, вічне,
а в кого не зійшло,
той щось не так робив.
Нехай на вашу честь
горять сьогодні свічі,
поети всіх віків,
поети всіх епох.
Братове дорогі,
єднаймось в потойбіччі…
Хай нам гріхи простить
Всемилостивий Бог.
А може на якійсь
закинутій планеті,
де літо круглий рік,
де квіти та вино,
живуть, як у раю,
замріяні поети,
бо вмерти їм, мабуть,
ніколи не дано.
Ні-ні, ніяких пільг,
ніякої горілки,
лише легенький флірт,
лише безжурний шарм.
Колись ви і мене
зачислите до спілки,
бо я ж таки із вас,
із ваших вічних карм.
Я певна, там нема
ні заздрощів, ні злості.
Любові і хвали
одвічне торжество.
Якщо захоче хтось
прийти на землю в гості,
приходьте на кутю,
приходьте на Різдво.

ПОЛІТИЧНІ БАТАЛІЇ
Набридли політичні баталії.
В політиці ні правди, ні гідності.
Хтось до Греції втік,
А хтось до Італії,
Ну, а ми за гратами бідності.
А може, в полоні ментальності?
Чи в бідності нема національності?
«Пролетарі усіх країн, єднайтеся!»
Що українці – в тім не зізнавайтеся.
Хто зна, чи знову не зашлють в Сибір.
Не вір перефарбованцям, не вір.
– Кого й навіщо мав би я боятися?
Я ж таки в себе, на своїй землі.
Запроданці, великі і малі,
Тепер від мене мали б десь ховатися,
Бо я ж таки бандерівця онук.
Бо машінгвера дід
Не випускав із рук.
– А ти б, Іване, краще не патякав.
Так осмілів. Знайшов тут чим хвалитися.
Тихенько мав би Богу помолитися,
Щоб не доніс хто, що ти тут балакав.
– Які дурниці! То було колись.
Либонь, вже й стукачі перевелись.
Минули ті часи,
Бодай не повертались.
Могили тих людців
Терном позаростали.
Бо та мізерія вартує забуття.
В нас інший часу плин
І інше в нас життя.
– А я б не так сказав.
Прокляття вони варті.
Хай зникнуть їх сліди
І на землі, й на карті.
Не згадувати їх
Ні в свята, ані в будні,
На всі часи й віки,
Минулі і майбутні.
Не вірю, що вони
Кудись від нас поділись.
Як тії таргани,
Принишкли, затаїлись.
Не важився б я щось
На людях говорити,
Аби не довелось
Колись за те платити.
Назбирує стукач
На тебе компромати

І рветься, хоч ти плач,
В народні депутати.
– Ну що ж, пішли за стіл.
Либонь, усі зібралися.
Не знаємо, яке
Нам товариство випало.
Чекає може хтось,
Щоб ми по чарці випили,
Щоб в когось язики
Нарешті розв’язалися.
* * *
А за столом точилася розмова.
Всі сперечались. Галасу було!..
Чи нам потрібна українська мова,
Про Тузлу і занедбане село,
Про Президента і Верховну Раду, –
Усім дісталось, хоч і не проси.
Затаврували злочини і зраду,
Усе зганьбили, все звели на пси.
Хтось випив чарку, хтось вже встиг і другу.
Хто більше випив, той гучніш кричав.
– Вже досить нам терпіти ту наругу.
Уже молодший старшого повчав.
Все як завжди: політика в горілці,
Горілка ж у політиці чомусь.
– Я виступлю, як буде з ким, у спілці.
Як оберуть, то я за них візьмусь.
Як оберуть, всім буде на горіхи.
Я серед них порядок наведу.
Лише один сміявся для потіхи.
Був непитущий. В п’яному чаду
Усі були розумні і правдиві.
У всіх патріотичний був порив.
Лише один завмер в побожнім диві,
Уважно слухав і не говорив.
От якби він наваживсь говорити,
Не обминав би прізвищ ані дат.
Та він мовчав, хоч не збирався критись,
Що серед них народний депутат.
Уже збирався навіть щось сказати,
Та ляснув по плечу його сусід.
– Нам тих проблем однак не розв’язати.
Давай, брат, вип’єм, щоб крутився світ.
Чекай… Тебе, либонь, я бачив вранці
По телевізору. Ага! Згадав таки!
Панове, – дзенькнув вилкою по склянці.
І всі, немов ковтнули язики.
– Між нами депутат, народна влада,
Ще діючий, не списаний в архів.
Великий чоловік таки громада.
Коли до нас приходять ще з верхів.
– Нехай послуха. Знати не завадить.
Чи пригодиться… Ой, боюсь, що ні.
Він, хлопці, нам нічого не зарадить,
Бо сам безвладний, хоч і на коні.
Село, звичайно, наше – не столиця,
Та є чому повчитися і в нас.
Чомусь погасли й посіріли лиця,
Порив патріотичний теж погас.
Мовчав обранець долі чи народу.
Що він сказати міг отим дядькам?
Він теж колись боровся за свободу.
А от тепер зневірився і сам.
На ранок будуть голови боліти.
Хто пива випив, хто перев’язав.
А хто сьогодні вже почав жаліти,
Що вчора може й зайве що сказав.
А на загал лишилось все на місці –
І Тузла, і занедбане село.
І порожньо було у когось в мисці,
А в іншого аж з надлишком було.
Ніхто не важивсь вже когось скидати,
Ніхто уже нікого не сварив,
Лиш той, що готувався в депутати,
Ще довго і натхненно говорив.

НАЙКРАЩИЙ СПАДОК
Впаду в траву, у роси і в меди
І захмелію у весняноцвітті.
Моя земля, мої поля й сади,
Мій рідний край, найкращий в цілім світі.
Мої слова веселкою знялись
І заяскріли там на видноколі.
Мої слова із піснею злились,
Що десь звучить у лузі і на полі.
Візьму пшеничних кілька колосків,
Візьму вівса, і жита, і розмаю.
Мій рідний край, земля моїх батьків,
І спадку я ще кращого не маю.
Хто хоче, їдьте у чужі світи,
Шукайте щастя, де вам заманеться.
О краю мій, найкращий в світі ти,
І тільки тут нам доля посміхнеться.

СВІТ І Я
Світ… Такий неймовірно гарний,
а крізь білість – гріх і спокуса.
Світ… То сонячний, то захмарений.
Світ, який розіп’яв Ісуса
і за те не був покараний.
В тому світі завжди хтось плаче.
В тому світі завжди хтось радіє.
Я люблю його, та одначе
десь згубилась моя надія.
Я чомусь вже боюся вірити,
що очиститься він від скверни,
що ми знов навчимося мріяти,
і що світ на добро поверне.
Що чужа біда обпікатиме
і болітиме більше, ніж власна.
Може, хтось мені дорікатиме,
що не модна я й не сучасна.
Докір прийму, з усім погоджуся.
Так вже є, я не стану іншою.
Вдруге в світі я не народжуся
ні гарнішою, ні спритнішою.
Що я можу в своїй безсилості?
Хліб щоденний просити в Бога
і просити у Бога милості
не для себе, для світу всього.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 1 =