ВАГА СЛЬОЗИ

ЗАБУДЬ МЕНЕ
Не клич мене, я більше не прийду,
Я слід твій загубила поміж травами.
На щастя може, може на біду
Словами полонив мене лукавими.
Та я тепер не вірю більше снам,
І грішної любові я зрікаюся.
Все розкажу крислатим ясенам,
І перед ними у гріхах покаюся.
Я розкажу, що снишся ти мені,
Що прокидаюся в сльозах щоранку я.
Не хочу більше бути, о, ні, ні,
Твоєю просто гарною коханкою.

Тебе ділити – це нестерпно так.
Я хочу бути жінкою єдиною,
Найкращою, коханою, дружиною,
А якщо ні, то краще вже ніяк.

Забудь мене, забудь мене, мене забудь,
І в мій садок ти більше стежку не топчи,
І про любов свою нещиру промовчи.
Здоровий будь, щасливий будь, щасливий
будь!
А як колись і запече, і заболить,
Озветься раптом та в житті єдина мить,
Тоді згадай мене – і смуток забринить,
Та хай цей спогад твою душу не ятрить.

ОЙ НА ГОРІ ДИМ
(За мотивами народних пісень)
Ой на горі дим, дим,
А в долині жар, жар.
Хто женився молодим,
Тому буде жаль, жаль.
Ані погуляти,
Ані заспівати.
Обсілися діточками –
Треба годувати.

Ой на горі дощ, дощ,
А в долині слизько.
Добре тому козакові,
Що миленька близько.
А моя далеко,
Під бляхою хата,
Хоче собі багатого,
Бо й сама багата.

Їхали цигани,
У долині стали.
Вони мою дівчиноньку
З собою забрали.
– Цигани, цигани,
Ви добрії люди,
Ой віддайте дівчиноньку –
Може, моя буде.
Цигани веселі,
Ще й з мене сміються.
– Та за твою дівчиноньку
Три цигани б’ються.
Один кучерявий,
А другий багатий,
Третій твою дівчиноньку
Поведе до хати.
Поведе до хати
Та й візьме за жінку.
А ти собі, гарний хлопче,
Шукай іншу дівку.
Ми її не крали
І не підмовляли.
Сама того захотіла,
Бо цигана полюбила.

А ТИ МЕНІ ПОВІРИВ
Бездумно вітер віяв,
текла в річках вода,
а ти мені повірив,
що я ще молода.
А ти мені повірив –
тебе не одурю.
Бездумно вітер віяв
на молодість мою.
У мене за плечима
уже чимало літ,
та юними очима
дивлюся я на світ.
І серце хвильно б’ється,
сягає пісня зір.
Ти вір моєму серцю,
а паспорту не вір.
Течуть бездумно ріки,
шумлять гірські вітри.
Ти не кажи «навіки»,
мовчи, не говори.
А як мине кохання,
не зрадь мене, гляди,
троянду на прощання,
як пісню, поклади.

ЧАРІВНИЦЯ ЧИ МАВКА
Чи я чарівниця, чи мавка,
того я не знаю й сама.
Люблю тебе щиро і палко –
від мене рятунку нема.
Тебе відпускати не хочу
з жагучих обіймів своїх.
Не відводь, не ховай свої очі –
не сховаєш від мене ти їх.
Нехай і не мріють дівчата:
нікому тебе не віддам.
Сміються зелені Карпати,
потічки наспівують нам.
Чи я чарівниця, чи мавка –
спитатися треба у гір.
Люблю тебе щиро і палко,
повір мені, тільки повір.
І щастя, й нещастя в коханні.
Не кожен його віднайде.
Люби мене, цвіте мій ранній.
Такої немає ніде.

ПРИРУЧИ МЕНЕ
Я розлучена,
Я відлучена,
Я ще досі ніким не приручена.
Приручи мене,
Насвари мене,
А тоді, якщо хочеш, бери мене.

Йду я росами,
Йду покосами,
Вітер бавиться довгими косами.
Приручи мене,
Обніми мене,
А тоді, якщо хочеш, візьми мене.
Я нічия, як течія, як вільний вітер.
Шукай мене, бо можеш так і не знайти.
Тобі одному я судилася на світі,
І приручити мене можеш тільки ти.
Я – дика необуздана стихія
І ніжна, як весняний первоцвіт.
Зовуть мене і мрія, і надія,
І тисячі імен на цілий світ.

ОСТАННІЙ АКОРД
Відзвучав акорд останній,
як освідчення в коханні,
наче пісня мелодійна,
наче туга безнадійна.
Наче цвіт опалий з вишні,
чи майбутні, чи колишні.
Ти збагнути не зуміла,
горда і зарозуміла.
Серця поклик ти не чуєш.
Ще за ним ти засумуєш,
як, ні слова не сказавши,
відзвучить акорд назавше.
Засумуєш і заплачеш,
як його ти не побачиш,
як поглине його Лета,
музиканта і поета.
Отоді, дівчино-зірко,
зрозумієш, як це гірко.
Хто не має, той здобуде,
а хто мав, той не забуде.

НЕДОПИСАНА ПОВІСТЬ
Я самотня. Ще досить гарна, –
так про мене говорять люди.
На заміжжя надія марна.
Видно, пари мені не буде.
Чи я в день такий народилася,
чи не скупана у любистку,
може, мати не додивилася –
і сипнув хтось чарів в колиску.
Та любов мене обминула.
Осінь листом доріжки мітила.
Швидко молодість промайнула,
а я того і не помітила.
На закоханому відлунні
я зосталась сама-сама,
не стара ще, та вже не юна.
А небавом прийде зима.
Я посіяла квіти весною,
а посходили бур’яни.
Що ж це коїться, Боже, зі мною?
Залишилися мрії і сни.
Без любові життя – як без пісні.
Та що можу зарадити я?
Квітнуть айстри, сумні і пізні –
недописана повість моя.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen + eighteen =