ВАГА СЛЬОЗИ

ВІТЕР
Прокинувся вітер. І чого йому не
спалося? Що розбудило його? Чи гавкіт
собак? Чи соловейки, що ляскотіли на всі
лади? Чи п’яні голоси хлопців, що п’яно
співали якусь пісню, здається, навіть
українську, та годі було розібрати, яку саме,
бо кожен співав у своїй тональності (І як це
їм тільки вдавалося?). А може вітер розбудив
далекий гуркіт машин, що без перепочинку
все їхали та їхали кудись у ніч? А може він
почув моє тихе зітхання? Почув – і
прокинувся. Вмостився тепер на тополі, що
росте під моїм вікном, та й шурхотить її
листям. Можна подумати, що надворі йде
дощ. Ні, дощу нема. Це вітер.
Відчиняю вікно.
– Заходь, – запрошую. – Гостем
будеш.
Тільки він веде себе зовсім не як
гість, а радше як господар. Розкидає мої
вірші, куйовдить моє волосся.
– Е, е, не пустуй, – кажу я. Та йому
тісно в моїй кімнаті і він не знає, на що
прикласти свою дику силу.
– Чому не спиш? – питаю. – Сидів
би собі на тополі та й слухав соловейків. Цієї
весни вони так гарно співають, як ніколи.
Або приліг би собі під кущем у нашому лісі.
Там зараз так гарно.
– Шу-шу-шу! У-у-у! Гу-гу-гу!
– Не розумію тебе, але люблю, –
кажу йому. – Ну, лети собі на простір.
І зачиняю вікно.

ПЕРЕСТАНЬТЕ ГРАТИ НА ПІАНІНО
Я не вірю, що ви граєте на піаніно.
У вас занадто брудні руки. І брудна душа.
Не може такого бути, щоб цей
прекрасний інструмент корився такій істоті,
як ви. А якщо все-таки ви і справді граєте на
піаніно, тоді цей дивовижний інструмент
довго не витримає. У нього від болю і
розпуки розірветься його чисте серце. І тоді
піаніно замовкне. І ваші брудні пальці не
зможуть більше завдавати йому нестерпного
болю.
Перестаньте грати на піаніно.
Музика має витікати з-під чистих рук.

ПРОСТІР І Я
Мені інколи здається, що я
розчиняюся в просторі чи простір
розчиняється в мені. І тоді я відчуваю
дихання глибини віків, подих могутнього
Всесвіту. Моє маленьке «я» зникає і замість
нього народжується щось велике і неосяжне.
Свобода польоту? Поетична містифікація? А
може я все це вигадала? Може.
І я повертаюся на Землю. Зіркою?
Ні, людиною, своїм маленьким «я»,
звичайною жінкою, люблячою, ревнивою і
прикрою, сварливою і примхливою. І
докраю втомленою. Люби мене. І дай мені
ще хоч на мить розчинитися в просторі і
відчути дихання глибини віків і подих
могутнього Всесвіту.

АЖ ДОКИ НЕ НАСТАНЕ ОСІНЬ
Кожна пора року має свої принади.
А літо, мабуть, має їх найбільше. Я, здається,
не втомлюся про літо писати. Літо… Це
жага, пристрасть. А коли всього надміру,
тоді й літо гримить громами, вивергається
зливами, гойдає дерева буйними вітрами, ба,
навіть буревіями. І тоді зітхають люди:
– Що ж воно буде? Незабаром пора
жнивова. І що те літо собі думає?
А літо нічого не думає. Нехай
думають люди. І люди думають, мусять
думати, часом все ж нарікаючи на занадто
дощове літо.
А літо йде собі по землі. Хлюпоче
дощами, пестить літеплом, а часом як
запече, як запалить сонце – аж трави дощу
просять. А люди знову зітхають:
– Спека. Все сохне. Висушить,
випалить. Нічого на городі не вродить.
І знову літу докоряють. А воно
собі йде по землі та й не журиться. Бо чого
йому журитися? Нехай люди журяться. А
вони й журяться: то їм спека дошкуляє, то
дощів забагато. Треба, щоб всього вміру
було. А так майже ніколи не буває.
А літні ночі? Чи ви знаєте, що таке
літні ночі? Спитайте у мавок, вони знають.
Це коли ніч приховує чужі таємниці, береже
їх, як найцінніші скарби. Легенький вітерець
повіє, повіє та й затихне. А ніч, як спрагла
жінка, повна жаги, мліє, готова розкрити
свої обійми тому єдиному, найдорожчому,
найкращому. І чекає. А його нема та й нема.
І на пахучі квіти й трави випадають її
сльози-роси, сумні та холодні, як жаль… І
так до ранкової зорі, до першого пташиного
співу, до першого сонячного променя. Сонце
свариться з ніччю:
– Гляди мені. Будеш сумна –
скорочу твій час.
І скорочує потихеньку, аж поки ніч
не розсердиться. А як розсердиться, то почне
у дня відвойовувати кусник за кусником, аж
доки… Аж доки не настане осінь.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × 5 =