ВАГА СЛЬОЗИ

ЛЮТИЙ
– Кажуть люди, що я лютий, –
то я і лютую,
а назвіть ви мене квітнем –
то я й заквітую.
Кажуть люди, що я лютий.
Я сміюся з того,
та питаю – чи ти взутий?
Таки не одного.
Дуже прикро бути лютим.
Та що зроблю? Мушу.
Але часом і я собі
відведу вже душу.
Як набридне лютувати –
то я не спинюся:
кинусь кригу руйнувати
та й за сніг візьмуся.
Розійдуся – не спинюся.
Сонечко пригріє,
річка скресне, а небавом
і сніг почорніє.
Всі радіють, усміхнені.
Я їх розумію.
Ви такого не чекали?
А я таке вмію.
Розумію, що я лютий,
березнем не стану,
та на весну, на красуню
бодай оком гляну.

ВЕСНОСПІВИ

ПОЧЕКАЙТЕ, ЛЕЛЕКИ
Вже лелекам із вирію
повертатись пора.
Вже із радістю щирою
їх чека дітвора.
Та до нашого березня
завітала зима,
і від неї, холодної,
порятунку нема.
Завітала з морозами,
наче так і було.
Запитати б у березня:
де поділось тепло?
Льодом-кригою скована
ще вся наша земля,
під снігами заховані
всі луги і поля.
Села снігом заклечані,
сніг лежить на дахах.
Ой, лелеки, лелеченьки,
пропадете в снігах.
Почекайте, хорошії,
ще до нас не летіть,
бо снігами-порошею
замело цілий світ.

ПРИЙДИ, ВЕСНО
Забарилась весна.
Ми її зачекалися.
А вона не спішить,
а вона все не йде.
Із далеких країв
вже птахи поверталися,
та немає тепла
і ніхто їх не жде.
Без тепла і без любові
мерзнуть котики вербові,
і замовкла на півслові
пісня радісна дзвінка.
На якійсь межі страждання
обірвалося кохання,
народилося зітхання
і сльоза, ясна така.

Вже з-під снігу давно
Непримітно і боязко
Виглядають квітки –
тепле диво весни.
Це твої посланці,
ніжно трепетні проліски,
зачекались тебе
вже і ми, і вони.
Обірвалась на півслові
пісня першої любові.
Порятуй нас, панно весно,
і довіку з нами будь.
Принеси ти нам кохання,
і надії, й сподівання
і про котики вербові,
весно красна, не забудь.

І СВЯТИЙ ЮРІЙ ВИНЕСЕ КЛЮЧІ
Вже німують поля.
Вже чекає земля,
Що ось-ось впаде сніг
Буйним травам до ніг.
І морозом дихне,
Все довкола засне.
І зітхне верболіз,
І зажуриться ліс,
Що так мало пташок,
Одягне кожушок
Й колисатиме сни
До весни, до весни.

Під снігом спить земля
І виколисує майбутні врожаї.
Під снігом спить земля
І бачить мрії заколисані свої.
Вона прокинеться весною,
Вона озветься далиною,
Покличе птаство з вирію
І піснею, і вірою
Покличе в поле орача,
Покличе в поле сіяча
І весну зелом заквітча.

Як струмки побіжать,
То покличе земля
Засівати поля,
Щоб колись щось і жать.
І святий Юрій винесе ключі,
Всьому живому соки даючи.
Він скаже, щоб росли жита.
Він скаже, щоб цвіли сади,
На наші струджені літа
І на завжди, і на завжди.
Для кожної людини,
Для матері й дитини.
Благослови, Юрію,
Товар випасати,
Дітей колисати
На травах, на росах,
на свіжих покосах.
Дай сили житам,
І дітям, і нам.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + 19 =