ВАГА СЛЬОЗИ

А ЗИМУ ПРОСТО ТРЕБА ПЕРЕЖИТИ
Зима підкралась білим безгомінням,
Заворожила, замела весь ліс.
І чиста білість, наче провидіння,
Дивує й зачаровує до сліз.
Кого-завгодно, тільки не мене.
Я їй, підступній, вже давно не вірю.
Я лиш чекаю, зак вона мине.
Весна спішить до нас через завію.
Весну чекаю. А зима … ну що ж …
Її ще якось треба пережити.
І ліс чекає, і поля також.
А на Андрія можна й ворожити,
Щоб добре все збулося молодим,
Щоб їх людське не обминуло щастя.
Сніги зійдуть, розтануть, наче дим,
А от життя … хай вам воно удасться.
А там – Різдво. Кутя і коляда.
Христос родився! Це таке величне.
Хай обминає кожного біда.
Зима – це мить. Ісус Христос – це вічне.

ЗАДИВИЛАСЬ У ВІКНА ЗИМА
У вікна задивилася зима.
Їй цікаво, що в нас в хаті діється.
У неї дому власного нема,
А тому ніде і не загріється.
Зима, зима…
Все засипала снігами.
І ту любов,
Що була колись між нами.
Зима, зима…
Біла-біла і холодна.
А я сама
З нею впоратись не годна.

А я дивлюсь з вікна на білий сніг.
Холоду у серце він натрушує.
Якби то долю кожен знати міг.
Та все ж зима задуматися змушує.
Зима, зима…
Закувала все льодами.
І ту любов,
Що була колись між нами.
Зима, зима…
Біла-біла і жорстока.
А я сама,
І сумна, і одинока.

Зима – як вічність, біла, снігова,
Їй кінця і краю не проглянути.
А пісню, що хурделиця співа,
Не можна пам’ятати ні розтанути.
Зима, зима…
Урочиста і святкова.
Зима, зима…
Наша гостя загадкова.
Зима, зима…
Біла-біла і байдужа.
А хтось її
І чекає, й любить дуже.

ЩОБ ДОВІКУ ЛЮБИВ
У снігу стоять дерева,
У снігу стоять хати.
Зиму пережити треба,
Зиму треба перейти.
Все засипала снігами,
Бо на те вона й зима.
Добре, що хоч поміж нами
Льоду й холоду нема.
Ти не бійся снігів,
Йди по них навпростець.
Де початок весни,
Там зими вже кінець.
Білий цей килимець –
То відлуння лугів.
Йди по них навпростець,
Не лякайся снігів.

Для дерев зима готує
Пишні снігові шапки,
А мороз собі жартує –
Замуровує шибки.
Я на нього насварилась:
– Відступися від вікна.
Я чекати вже втомилась,
А його нема й нема.
Де ти, голубе, де?
Ну скоріше прийди.
Чи зима не вкраде
Твої білі сліди?
Хай лютує зима.
Я тебе не віддам.
І не зможе вона
Перешкодити нам.

За вікном зимове свято.
Скрипнув сніг під чобітьми.
Увійдеш небавом в хату –
І зустрінемося ми.
В хаті тепло, чай парує.
Ну скидай мерщій кожух.
За вікном зима чаклує.
Сніг лягає, наче пух.
У зими я візьму
Білоцвітний рушник,
Пов’яжу, перев’ю,
Щоб нікуди не зник.
Щоб нікуди не зник
І рушник не згубив,
Щоб одну лиш мене
Ти довіку любив.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 3 =