ПРИСВЯТИ

ДАВНЬОМУ ДРУГОВІ
По житті іду, немов по лезу я,
І лишаю ледь помітний слід.
Ти мені потрібний, як поезія,
Як віконце в потаємний світ.
Скільки у житті всього набачились,
Бо життя обом було не мед.
Мовчки одне одному пробачили
Ті гріхи, що будуть наперед.
Так у світі все переплітається.
Так би не придумав і в кіно.
Нам з тобою, друже, не літається,
Нам вже не літається давно.
Дні біжать, складаються у тижні,
Ясна річ, у місяці, в роки.
Ми з тобою – обважнілі крижні,
Зоримо у небо з-під руки.
Ще б злетіти, та чомусь не хочеться.
Ліньки. Отаке воно життя.
Ниткою сотається, торочиться –
І минає. Жаль, без вороття.

СИНОВІ
(кожному з трьох моїх синів)
Втомившись на життєвім перепутті,
Захочеш відпочити на вітрах,
Вертай додому, ти тут не забутий,
Тебе чекає матінка стара.
Тут мати ревно молиться за тебе,
Щоб Бог тебе від лиха оберіг.
Якби могла я прихилити небо
До всіх твоїх натруджених доріг.
Сіріє ранок і смутніє вечір,
Минає осінь, настає зима.
І вітер хилить голову на плечі
Та й журиться, що ще тебе нема.
Коли вночі я склеплюю повіки,
Стоять розлуки в мене в головах,
Бо матері спрадавна, споконвіку
Тримали долю на своїх словах.
Вони синів чекали із походу,
Чи з волі, чи з неволі, Боже мій!
І набирали непочату воду,
Щоб син додому повернувсь живий.
Вертайся, синку, на свої пороги,
Допоки мати ще тебе чека.
Нехай твої натруджені дороги
Теж відпочинуть. Доля в них така.

ДИВЛЮСЬ НА СВІТ ДИТЯЧИМИ
ОЧИМА

БАБУСИНА КОЛИСАНКА
Спіть, мої маленькі онучата,
вам бабуся наколише сни.
Сплять ляльки, і слоники, й зайчата,
а зима крокує до весни.
Вже на землю опустився вечір,
ніч колише зорі на крилі.
Я переберу на свої плечі
всі тривоги ваші і жалі.
Тільки мої плечі надто кволі.
Скільки там лишилося мені?
Випрошу у Бога щастя й долі,
і найкращі, найсвітліші дні.
Спить матуся, вже заснув ваш тато,
ніч колише зорі на крилі.
Сон прийшов у вашу теплу хату –
найсолодше диво на землі.
Натомились ваші ноженята,
ніч уже до ранку добіга.
Спіть, мої маленькі онучата.
Ангел божий вас оберіга.

ОСІНЬ
Ходить осінь по садку,
Сушить роси в холодку.
Золотаві килими
Розстеляє для зими.
Ще десь яблук натрясла,
Ще грибочків припасла,
Горішків ліскових
Для зубів здорових.
Для Оксани –
Два каштани.
Для Іринки –
Дві морквинки.
А для Юлі –
Дві цибулі.
Зайченяті капусти
Їж здоровий та рости.

СПЛЯТЬ ВЕДМЕДІ
Ведмідь заліг у свій барліг,
та спати він чомусь не міг.
Тепло і сухо в барлозі,
а там – сніг на дорозі.
У ведмедя тепла шуба,
поруч спить дружина люба,
І синок нарешті вклався,
хоч і довго він впирався.
Непосидько-ведмежа
ні на кого не зважа:
ні на маму, ні на тата,
ні на сніг пухкий, лапатий.
– Ну навіщо спати взимку?
– Всі ведмеді сплять, мій синку.
Там у лісі завірюха,
Змерзнуть лапи, змерзнуть вуха.
Ляж і трішечки спочинь,
свою лапку посмокчи.
Як почуємо весну,
то прокинемось зі сну.
Отоді вже буде рай.
Ну, а поки що лягай.
Спить ведмежа вся родина,
А у лісі хуртовина.
Сплять ведмеді до весни,
Сняться їм солодкі сни.

ЗИМА
У зими свої закони.
Сніг порушує кордони.
Білим дивом йде та йде,
Не спиняється ніде.
Замітає всі дороги,
Переходи, перелоги,
Йде по лісу навпрошки,
Замітає всі стежки.
Сніг лежить на кожній гілці.
Вітер грає на сопілці.
А зима – як зима,
Витанцьовує сама.
Сніг легенький, сніг пухнатий
Біля тину, біля хати.
Снігу вистачить для всіх.
Бабці горе, внукам сміх.
В діток носики червоні,
Мерзнуть ноги і долоні,
Та ніяк не може мати
Їх до хати вже загнати.
Та яке до хати!
Сніг такий пухнатий.
Мають забавку нову –
Ліплять бабу снігову.
– Ніс їй зробимо з морквинки,
Чорні очка із – вуглинки.
Та проблема немала –
Ні вуглиночки нема.
Раптом з буди біля хати
Виліз пес, рябий, кудлатий.
Довго гавкав він на сніг,
Потім втриматись не міг.
Захотів його лизати,
І кусати, і ковтати,
Та сміється з нього качка:
– Захворіє наш собачка.
Не такий Рябко дурний.
– Сніг і зовсім не смачний.
Їсти я його не буду.
Та й поліз у теплу буду.

ОДАРОЧКА
Дівчинка Одарочка
Вже тепер школярочка.
Чиститься, вмивається,
В перший клас збирається.
Мама кіски заплела,
Бо Даруся ще мала.
Потім, як годиться,
І сама навчиться.
У новенький рюкзачок
Вліз маленький їжачок,
Влізла кицька Муня
І лялька Настуня.
Мама засміялася:
– Ти куди зібралася?
Йдеш на перший свій урок.
Це тобі не дитсадок.
Вдома іграшки залиш,
Все бери потрібне лиш.
Ти ідеш до класу,
Ти не маєш часу.
Потім киці все розкажеш,
Їжачкові все покажеш,
А Настуня буде знати,
Як читати і писати.

КИЦЯ САМА
Дітей в хаті нема.
Киця вдома сама.
Вона гарно спала.
Вона щойно встала.
Хочеться чогось смачного,
Та нема ніде нічого.
У холодильнику
Є що їсти,
Але кицюні
Туди не влізти.
Там ковбаска і м’ясце.
Киця знає про це.
Холодильник – як комора.
Заглядала киця вчора.
Носик сунула – а там
Пахне котлета,
Пахне сосиска.
І м’ясо пахне,
Пахне редиска.
Ну, редиска – то пусте,
Хай росте чи не росте.
А от м’ясо – смакота
Для кожного кота.
Та холодильник
Не відчиняється.
Він над кицею
Насміхається.
Все гуде та й гуде.
Ні шпариночки ніде.
А ні тобі влізти,
А ні щось з’їсти.
Прийшов би Сергійко,
Вона б попросила,
Щоб дав їй вареник
Або кусник сира.
Якби прийшла Юля,
Киця б їй сказала,
Щоб дала ковбаски
Або кусник сала.
Та нікого нема,
Киця в хаті сама.
Сидить, чекає,
Гостей накликає.
Чепуриться, вмивається,
Гостей сподівається.
Якщо так станеться,
Що гості прийдуть,
То їй щось дістанеться,
Киці щось дадуть.
Та гостей нема –
І киця сама.

РУКАВИЦІ
Бігла киця по травиці,
Погубила рукавиці.
Котик йшов
Та й знайшов.
Потім довго сміявся,
Потім в киці питався:
– Нащо тобі, кицю,
Зараз рукавиці?
Подумай сама:
Тепер не зима,
Морозу нема
І снігу нема.
На, заховай,
До зими почекай.
Як почуєш прогноз:
Буде сніг та мороз,
Отоді, – сказав він киці,
– Пригодяться рукавиці.
Мишки злякаються,
В нірки поховаються
Й сидітимуть тихо.
Буде нам лихо.
А в холодні дні
Позичиш і мені.
Позичиш чи ні?
– Позичу, як не погублю.
Тебе я, котику, люблю.
Ти такий галантний,
Такий елегантний.
Яка в тебе порода?
Тепер на персидських мода.
А я безпородна,
Зовсім не модна,
Недоглянута й голодна.
– А я дворняга, тобто дворянин.
Я у дворі такий один.
Коти моєї породи
Не визнають моди.
Вони завжди модні
І, зваж, не голодні.
Ну, бувай. Не маю часу.
Небо хмариться дощем.
До Катрусиного класу
Маю я забігти ще.
Там, казали, мишка ходить,
Хоч маленька, та метка.
Шкодити – вона не шкодить,
Та дітей малих ляка.
Я набрав на неї злості.
Діти скаржаться щодня.
От піду до неї в гості.
Начувайся, мишеня.
Ну, бувай, – сказав він киці.
– Не губи лиш рукавиці.
Заховай до зими.
Ще зустрінемось ми.

МУРЧИКОВІ КАЗКИ
Мурчик знав казок багато.
Їх не знали мама й тато,
А ні Юля, ні Сергійко,
Ні Олеся, ні Андрійко.
Як лягали діти спати,
Починав казки казати.
Муркотів, муркотів,
Та ніхто не розумів.
Вже казали котові:
– Вчися нашої мови.
Але Мурчик не хоче.
Лиш муркоче, муркоче…
Сергійко – хлопець тямковитий,
Та й він не може зрозуміти.
– Треба, Юлю, як я бачу,
Вчити мову нам котячу.