Наступного дня батько поїхав в село, а син залишився у Сінгалевича.
– Спочатку мені було дуже важко, – згадував Юрій, – мої загрубілі пальці довго не звикали до струн. Я
ж тужив за селом і мало вірив, що зможу навчитись грати.
Юрій Сінгалевич часто розповідав учням про відомих кобзарів. Вмів він своїми оповідями
прищеплювати правдиву любов до мистецтва. Багато цікавого розповідав і Юрію Даниліву, зокрема про
кобзаря Остапа Вересая.
– Ось послухай, – говорив хлопцеві Сінгалевич, – що писала в 1873 році про його виступ на засіданні
південно-західного відділу Російського географічного товариства одна з київських газет: “Це справжній
чародій. Що захоче, те з тобою і зробить. Звелить плакати – ридатимеш без ззупину, звелить сміятися –
сміятимешся нестримно до болю в животі”
Юрій Сінгалевич мав машинописний рукопис Гната Хоткевича “Воспоминания о моих встречах со
слепыми” Він часто читав уривки з нього своїм учням.
“Багато народних кобзарів-сліпців були талановитими музикантами і досягали небувалої техніки гри”
Ось що пише Гнат Хоткевич про високу техніку гри кобзаря Федора Гриценка-Холодного.
“Кобзар Кравченко багато розказував мені про себе та сліпих взагалі. Між іншим розповідав про
кобзаря 80-х років Федора Холодного. Це була геніальна людина. Про нього ходили легенди. Я спитав
Кравченка: “Чи правда, що Холодний вмів грати ногами?” І Михайло сказав мені, що правда. Він сам
спеціально ходив перевіряти. Він довго не хотів, а відтак роззувся і, поклавши бандуру під стіл, та як
дьорне! Лівою ногою баси б’є, а правою розділяє”.
Данилів усміхався і брався за бандуру. Згодом він став кращим учнем Юрія Сінгалевича. А через кілька
місяців навчання хлопець вперше виступав у складі капели бандуристів на Шевченківському вечорі у
Львівському будинку народної творчості. Ще через півроку вперше виступив на концерті і як соліст-
бандурист.
– Як сьогодні пам’ятаю, – згадував Юрій Данилів, – тоді я виконував на своїй першій, дуже оригінальній
бандурі, українську народну пісню “Стоїть явір над водою”. Перед виступом дуже хвилювався. Але вже
при перших акордах заспокоївся, і все пройшло вдало.
Доказом цього були і бурхливі оплески слухачів, і букети квітів. А перша моя бандура, – продовжував
кобзар, – була справді оригінальною: невелика, голосиста, з двома головками. Кілки для приструнків були
вже металеві, а на обох головках для басів, – ще дерев’яні, як у скрипки. Дека бандури була гарно
інкрустована кольоровою деревиною та перламутром. Пам’ятаю, та бандура коштувала на той час 3 тис.500
крб. Щоб її придбати, довелось батькові продати корову.
Після трагічної смерті Юрія Сінгалевича, який 28 липня 1947 року, повертаючись з концертної поїздки,
загинув в автомобільній катастрофі, Данилів продовжує вдосконалювати гру на бандурі у Ярослави
Дарманчук. Виступає в ансамблі “Чорногора”, а згодом в капелі бандуристів при Львівському клубі
“Промкооперації”.
У 1949 році Данилів влаштувався у щітковий цех виробничих майстерень українського товариства
сліпих, і життя його більш-менш нормалізувалось: поліпшився його матеріальний стан, а гра ж на бандурі
приносила справжню насолоду.
Ще від першого свого вчителя Сінгалевича перейняв Юрій Данилів думу “Плач невольників” пісні-думи
“Про Лебеденка”, “Про Супруна” та багато інших історичних, чумацьких, бурлацьких та ліричних пісень.
В 1953 році, ставши зрілим кобзарем, Юрій Данилів з групою ентузіастів засновує ансамбль бандуристів
при Львівському клубі УТОС і став його керівником.
По недовгім часі цей ансамбль на республіканському огляді художньої самодіяльності товариства
сліпих зайняв призове місце.
У багатьох містах і селах України та в інших республіках Радянського Союзу виступав ансамбль
бандуристів. Він поповнюеться новими учасниками, розростається, вдосконалюється в своїй майстерності і
невдовзі переростає у капелу.
У великій програмі капели неодмінно фігурують і сольні виступи Юрія Даниліва. Виступає він і як
соліст-бандурист, і в дуеті з бандуристом Андрієм Повшедним. Поряд з історичними думами та піснями
Юрій Данилів вдало виконує і твори сучасних композиторів та жартівливі пісні.
За заслуги в розвитку самодіяльного мистецтва колективу в 1963 році було присвоєно звання
“Народного” В 1983 році Народна самодіяльна капела бандуристів
“Карпати” відзначила великим концертом свій 30-ти річний ювілей. В цей день колектив і його
засновника, який тепер працював концертмейстером і солістом капели, прийшли привітати представники
профспілкових організацій, делегації капел бандуристів Львова. Ветерана праці, ветерана капели Юрія
Григоровича Даниліва нагороджено Знаком ВЦРПС “За досягнення в самодіяльному мистецтві”
грамотами, цінним подарунками.
Якось я зайшов провідати кобзаря. Застав Юрія Григоровича на лавочці в скверику на вулиці
Городоцькій. Біля кобзаря зібрався гурт людей різного віку. Всі захоплено слухали.
– Оце годину тому по радіо передавали пісні в моєму виконанні. От і попросили сусіди заграти ще
дещо. Тож я і вийшов пограти, поспівати, – промовив, наче виправдовуючись, кобзар, і я і знову торкнувся
струн. Полинула нова пісня, а за нею друга, третя…. Сонячне проміння розсипалось і виблискувало, в
мереживі струн, а кобзар все грав і грав. Гурт не розходився.