Юрій Данилів вів свій ансамбль в кобзарському напрямку. В його програмі було багато народних
пісень, котрі він дістав у спадок від кобзарів-бандуристів і безпосередньо від Юрія Сінгалевича.
Мушу визнати, що дирекція фабрики підтримувала своїх бандуристів, закупила інструменти, костюми.
Ансамбль розвивався. Бандуристи брали участь в концертах, оглядах і займали досить високі місця у
Львові і за його межами. Мені відомо, що декілька раз вони їздили в Одесу на Всеукраїнські огляди, і там
дуже тріумфально проходили їхні виступи.
Все важче було працювати Юрію Даниліву. Я в той час був уже бандурист технічний, почав працювати
з ансамблями бандуристів, а потім я вже був солістом Львівської філармонії, працював з видатними
співаками-бандуристами.
Олег Гасюк, Володимир Проник, Мирослава Гребенюк – це був тоді цвіт кобзарів, або тих людей, які
грали на бандурі у м. Львові. Це були кращі, або найкращі бандуристи. І, мушу сказати, що я був серед
бандуристів авторитетним.
Юрко дуже часто мене запрошував на репетиції, і я відчував, що він хоче від мене підтримки. Він дуже
переживав, був прискіпливий до себе і до ансамблю. Йому здавалося, що щось не так. Я його
підбадьорював:
– Все в порядку, Юрчику, все добре.
Я побачив, що він оживає, що йому, власне, потрібна така підтримка бандуриста, який вже працював на
професійній сцені, який може йому допомогти.
Ансамбль розростався і все важче було працювати Юрію Даниліву. Треба було нові твори, треба було
знати нотну грамоту, диригування, теорію музики і т. д.
Я час від часу приходив на репетиції, я може не стільки допомагав як бандурист – все-таки працював на
професійній сцені – а просто морально підтримував Юрія підстроював бандуру, щось підказував відносно
програми, якісь там інтерпретації щодо виконання творів, – і це його дуже підтримувало і підбадьорювало.
Він, коли мене бачив на вулиці, все казав:
– Влодзю, приходь, будь ласка, ми тебе чекаємо. Послухай, подивися нові речі, дай нам путівку,
підтримай нас.
Я це робив з великим бажанням. Потім, коли вже ансамбль розрісся, репетиції проходили на вул.
Коперника, в тій церкві, де зараз працює “ДУДАРИК”
Деякі бандуристи з добрим слухом вже допомагали Юрію Даниліву строїти бандури. Але працювати
ставало все важче. Все частіше були дорікання збоку деяких бандуристів, котрі не знали навіть одної
десятої того, що знав Юрій. Йому дорікали, що хочуть нові речі, нові сучасні твори, і тоді на велике щастя
приїхав до Львова видатний український хормейстер-диригент Дмитро КОТКО. На якомусь концерті він
почув ансамбль бандуристів і почав приходити до них на репетиції. Це був період розквіту і становлення
ансамблю, що переріс в капелу, що стала називатися “КАРПАТИ”. З приходом Дмитра Котка збагатилася
інструментальна група – ввели контрабас, цимбали і баян. Капела набрала популярності, її вже знали як
добрячий, значимий, серйозний творчий колектив. Дмитро Котко зробив багато цікавих обробок, поновив
свої речі, які вже були опробовані не тільки на Україні, але й в цілому світі, і звичайно, хто довідувався, що
Дмитро Котко працює у Юрка Даниліва в капелі “КАРПАТИ”, то це підіймало авторитет цілого колективу.
З приходом Дмитра Котка в програму капели увійшло багато цікавих історичних поліфонічних творів і,
треба відмітити, що були вирівняні горизонтально-вертикальні хорові партії, і дуже підтягнувся
оркестровий супровід.