Слід Сингалевича

Бандура

Перед концертом Роман Гусак читав реферат про Тараса Шевченка. Корнатовський кидався, як звір у
клітці:
– Что он читает? Что он там такое говорит?
І до Гусака:
– Сходи со сцени? Немедленно сходи со сцены!
– Зараз, Броніславе Олександровичу. Ще два слова.
І продовжував читати свій реферат. А Корнатовський ледве за штани його не тягне.
– Прекрати ! Сейчас же прекрати!
– Я вже закінчую, Броніславе Олександровичу.
І продовжував читати.
Почався концерт таки з пісні “Ленін завжди живий”, “Заповіт” звучав потім. А “держиморди” сиділи в
першому ряду, не поскидавши навіть шапок.
Богдан Ревак демонстративно залишив сцену і повернувся лише після того, коли проспівали “Ленін
завжди живий”.
Приймали нас прекрасно, майже кожна пісня – під овації.
А після концерту керівників викликали на бюро райкому партії.
– Чому ви в свої пісні вкладаєте стільки емоцій?
– Люблять хлопці співати – та й тому співають з душею…
– Чомусь зал так бурхливо не приймав пісні про Леніна. І ви в них не вкладаєте стільки емоцій.
– И вообще, кто вы такие? Ви что? Приехали сюда революцию делать?
Документи наші були в порядку. Але нам суворо заборонили починати наші концерти з “Заповіту”.
Хлопці повернулися пригнічені. Але на нас чекали люди, і ми мусили робити все, щоб звучала наша
пісня.
Розповідали, що директор того будинку культури таки поплатився за цей концерт. Його взяли, добряче
побили, кажуть, що навіть без ока чоловік лишився. Але ці факти зараз перевірити важко, бо років з тих пір
пройшло чималенько…
На наступних концертах нас супроводжували “спостерігачі”, що сиділи тут таки в залі.
Розмовляю в Богданом Реваком – учасником тих подій.
– Як це ви, Богдане Кириловичу, насмілилися тоді збунтуватися?
– Бо це ж був тематичний вечір, 150-ти річчя з Дня народження Шевченка! Як же можна було не
починати з “Заповіту”?
– А наслідків після того концерту не було ніяких?
– Ще ми не встигли у Львів приїхати, як на нас уже депеша прийшла. Але нам допоміг тодішній
директор Обласного Будинку народної творчості, не пам’ятаю його прізвища. Ми таки відстояли свою
програму, і концерти у Львові і на Львівщині ми починали з “Заповіту”.
Теплі спогади залишилися у хлопців від поїздки по Шевченківських місцях. Тиждень прожили вони у
Каневі. Кожного дня приходили з бандурами на могилу Тараса Шевченка і там співали. Були зворушені і
ті, хто їх слухав, і самі виконавці, бо в такому місці пісні звучали по-особливому.
Не обійшлося і тут без провокації. До хлопців підходили якісь непевні люди і затівали всілякі розмови.
Але хлопці були заздалегідь попереджені і трималися обачно.
Надіслав свій спогад про Юрія Даниліва і один з найстарших кобзарів України, кобзар з Одеси,
Григорій Назарович Гриштопа. Він пише, що ще до створення ансамблю бандуристів Юрій Данилів
виступав на огляді художньої самодіяльності як соліст. Виступав з бандурою, співав, і його добре
приймали. Підтвердити або заперечити той факт – ніхто не зміг, бо ветерани капели пам’ятають його лише
коли він їздив з ними.

Григорій Назарович пише:
“На наступному огляді художньої самодіяльності Юрій Данилів виступив уже з шістьма
бандуристами. Зараз не пригадую, що саме вони співали, але добре пам’ятаю, що співали
жартівливу пісню “Та орав мужик край дороги”, дуже цікаво зроблено. Тоді я познайомився з
Юрієм. Він мене якось вабив до себе своєю простотою і якоюсь до мене увагою. З того часу ми і
потоваришували. Я іноді або дзвонив йому, або ж писав нашим шрифтом Брайля, але він ним не
користувався, то йому читали. Я завжди цікавився, як іде робота в ансамблі. Іноді я прохав, щоб
надіслав мені нігті, то він передавав, коли була оказія або висилав бандероллю. Здавалося б, така
дрібничка, але в цьому, напевно, увага до людини. Цей спогад якось гріє. Юрій кілька разів
побував у моїй квартирі, і я збирався побувати у нього. Та так і не довелося. Я боляче пережив
звістку про його смерть. Написав би, очевидно, ще багато цікавого, якби не оці далекі роки.”

Розмовляю з Нестором Калиняком – одним – першопочатківців ансамблю бандуристів. Він був
один з тих, з ким Юрій Данилів починав свою святу справу. 33 роки проспівав Нестор Григорович
з бандуристами. Пережив хвилюючий злет, перші і подальші успіхи, був солістом, його слухав і
хвалив Дмитро Котко, даючи йому свої розумні настанови. Йому аплодували, він знав, що таке
солодка хвиля овацій. А потім у 1986 році Нестор Калиняк пішов з капели. Чому пішов –
розповідати не хотів. Мовляв, так склалося. Хоча і відчувається за цими словами біль образи.
Питаю про перший концерт.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 + 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.