Два дорослих сини…
Два дорослих сини біля дзеркала стали,
Приміряють обидва весільне вбрання.
А мені сорок п’ять… Сорок п’ять – це не старість,
Просто роки летять без доріг, навмання.
Два дорослих сини виростали без тебе –
Ти шукав собі легких, спокійних доріг.
Я ні краплі образи не маю на тебе,
Просто я змогла те, те, чого ти не зміг.
Мав здобутки свої і свої перемоги,
Жив красиво і легко, неначе в кіно.
Обминули тебе і турботи, й тривоги,
Але й батьківське щастя тобі не дано.
Два дорослих сини – то моя нагорода
За недоспані ночі і сльози скупі.
Я між ними стою непохитна і горда
І десь там в глибині співчуваю тобі.
Зупиніться, огляньтесь
Роксолани… Чи Насті… Чи просто Марії
Йдуть стежками у світ, манівцями бредуть…
Кожна мала свої і надії, і мрії,
Кожна йшла у розпусний, безтямний свій путь.
Кожна думала: «От зароблю трохи грошей…
Ну, а там… Ну, а там свій у кожної слід…
Перед ними був світ… Непомірно тривожний,
Прагматичний, жорстокий, оманливий світ.
Всі вродливі були, бо ж поганих не брали
(Вже не знаю, кому поталанило більш),
Їхню вроду дільці продали за доляри,
За знівечену душу платили лиш гріш.
Будуть ночі брудні і натомлені ранки,
І сльоза обпече ваші душі не раз…
Добровільні, одурені, скривджені бранки,
Роксолани мої, мені страшно за вас.
Зупиніться, огляньтесь, красуні Вкраїни,
Може краще обмежитись хліба шматком,
Ніж потому картати себе до загину,
Свою долю клясти під чужим смітником.
Козаки, чи ви є, чи вас більше немає?
Може, виродилась чоловіча в нас стать,
Що не можете ви в потолоченім краї
За своїх роксолан одностайно всі стать.
Я не знаю… Та щось таки треба робити.
Зупинити це лихо. Якось зупинить…
Шанувати їх більше, чи більше любити…
Чи у власнім краю назавжди полонить.
* * *
Дитина народилась на землі, –
Нове життя у безневинній рожі.
Спустився ангел на своїм крилі –
І став біля колиски на сторожі.
І ледве чутно мати прорекла
Нове ім’я для доньки чи для сина.
Дитина ще була така мала,
А вже її вітала Україна.
І вже для неї квітнули сади,
І била в груди пісня солов’їна.
І сталось на землі найбільше з див –
На світі народилася людина.
Вона оповістила свій прихід
Всепереможним нездоланним криком.
І перед нею був великий світ,
Що не здавався вже таким великим.