Йду до вас 2002 рік

Повір у себе

 

Коли, здається, жити неспромога,

Коли, здається, більше сил нема,

Повір у себе — і твоя тривога

Розвіється, як марево, сама.

Повір у себе: ти багато можеш,

Не опускай безсило руки ти —

І сам собі найкраще допоможеш,

Лиш тільки спробуй сам себе знайти.

Коли здається, що земля і небо

Супроти тебе стали надиби,

Повір у себе, знай, що жити треба,

Бо ми своєї долі не раби.

«Повір у себе» — ці слова, як гасло,

Для себе назавжди запам’ятай,

І, щоб ніколи віра та незгасла,

Завжди і скрізь ти зло перемагай.

Повір у себе — і твоя тривога

Розвіється, як марево, сама.

 

Цей вірш Ігор Білозір поклав на музику — і він став піснею. Ця пісня збереглася на шпальтах газети «Повір у себе». Продовження цього вірша написано значно пізніше.

 

Облиш свою невтишену тривогу,

І хай тобі допомагає Бог.

Тож, помолившись, вирушай в дорогу,

А якщо можеш, вирушай удвох.

Повір у себе! Всоте і вдвохсоте!

Повір у себе! Хто ж, коли не ми?

Землі корінням соки в себе всотуй.

Господь створив навіщось нас людьми.

І хто сказав, що ми — неповносправні?

Лиш тільки спробуй, сам себе знайди.

Для нас також земля квітує в травні,

Від плоду гнуться і для нас сади.

Прийшли ми в світ цей не з своєї волі.

У кожного покликання своє.

Терпляче зносим прикрощі і болі.

Любіть нас отакими, як ми є.

Ми послані на землю з волі неба,

Щоб світ цей від жорстокості спасти.

Ми віримо у бога і у себе.

І хочемо, щоб в нас повірив ти.

 

Біла зірка

 

Якщо…

 

Якщо мене лиха здолає доля,

І я впаду серед своїх доріг,

Моя душа зросте посеред поля

Й стоятиме, як вічний оберіг.

 

Якщо мені судилося упасти,

І пісня птахом випурхне з грудей,

Вона вас порятує від напасти,

Від злих очей і від лихих людей.

 

Якщо колись мене зламають грози,

І я впаду під батоги дощу,

Хай погляд ваш не затуманять сльози,

Бо ваших сліз собі я не прощу.

 

Колиска

 

Колисала мене мама

У колисочці з лози.

На городі між грядками

Підростали гарбузи.

 

А лоза – неначе в’юник,

Повилася навкруги.

І гули в колисці струни,

І співали береги.

 

І натягнута вервечка:

«Рипу-рипу! Спи, маля».

І цвіла у полі гречка

Й пахла колосом земля.

 

От тепер собі міркую,

Як дійшла до віку я…

Винна в тім, що я віршую,

Та колисочка моя.

 

Біла зірка

 

Моя зірка, мабуть, біла-біла,

Хоч в житті було і терпко, й гірко.

Не даремно ж мене мати народила

У селі, що має назву Білозірка.

 

Тут пізнала радощі і щастя,

Почула вперше великодні дзвони.

І не дарма мені лани широкі сняться,

Бо те село у Лановецькому районі.

 

В житті своєму я ішла крізь терни,

Хоч поміж ними і цвіло квіт-зілля.

Ой, не даремне, мабуть, не даремне

Мій рідний край – прекрасне Тернопілля.

 

Чи радощі, чи біди маю стріти,

Чи солодко в душі, чи, може, гірко,

Я знаю, що мені невтомно світить

Моя найкраща в світі біла зірка.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

sixteen − 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.