***

У моєї ляльки

Очі, як небо, сині.

У моєї ляльки

В коси заплетена стрічка.

І мою ляльку звати

Зовсім не Барбі, не Сінді,

А мою ляльку звати

Просто — Марічка.

Гарно як звати,

Легко як вимовляти,

Любо як вимовляти:

Лялька Марічка.

З нею ходимо в гості,

Заздрять мені дівчата,

Кажуть мені, що такої

Ляльки немає ні в кого.

Сукню сама їй шила,

Вчилась на ній вишивати,

А вже разок намиста —

Просто від свого.

Сукню їй шила,

Вчилася вишивати,

А вже разок намиста —

Просто від свого.

 

Снігоцвіти

 

Снігоцвіти

 

За вікном метелиця

Сніжить віти –

І довкола стеляться

Снігоцвіти.

Вийду я, ой, вибіжу

На стежинку:

«Подаруй, метелице,

Хоч сніжинку!»

Засміялась радісно

Завірюха:

«Спершу мою співанку

Ти послухай.

Принесли вітри її,

Кругосвіти…

На, збирай, лови мої

Снігоцвіти!»

І жбурнула-кинула

Цілу жменю.

Я мерщій зібрала їх –

Та – вкишеню!

Принесла до хати їх,

Рада дуже, –

А в кишені… Порожньо,

Лиш калюжа.

І сказала весело

Моя мати:

«Снігоцвіти, донечко,

Не для хати.

Це тобі не проліски

І не рожі:

Їм пишатись-квітнути

На морозі».

З мене посміялася

Завірюха.

От і вір бешкетниці,

От і слухай!

Я на неї гнівалась

Аж до світа…

А вона все сіяла

Снігоцвіти…

 

Томагочі (

Томагочі – іграшка така,

Хто її придумав – я не знаю.

Звідкілясь вона «із-за горба»

Присоталась аж до мого краю.

Наші діти зрозуміли все –

І ляльками бавитись не хочуть,

Навіть «Тетріс» вже їх не спасе,

Лиш купуй, купуй їм Томагочі.

Томагочі – іграшка така,

Вже комусь – то думки не забракло.

Ну, купіть дитині хом’яка

Або кошеня візьміть безплатно.

Чую я, що матимем біду,

Хоч і вірить в те сама не хочу.

Ну, а що, як мами заведуть

Кожна по такому Томагочі?

Що, коли небавом ми самі

(Злим пророком бути я не хочу)

Чи весною, а чи восени

Станемо чиїмись Томагочі?

І якщо отой химерний хтось

Десь забуде кнопку натиснути,

То щоб часом нам не довелось

Вийти з гри чи просто так заснути.

Ну, купіть дитині хом’яка,

Пестити хай вчиться й доглядати,

І нехай ніколи не звика

Кнопки своєчасно натискати.

І, напевно, прагматичний світ

З нас, дурних, сміється, ні, регоче.

Скоро ми складемо заповіт

На бездушну цяцьку – Томагочі.

Чи то наша вдача вже така?

Чи у нас фантазії забракло?

Ну, купіть дитині хом’яка

Або кошеня візьміть! Безплатно!

 

 

Я ще не все сказала

про любов