Замість передмови.
)сама про себе(.
Тетяна Фролова або Тетяна Кноль- це одне і те ж, це я. народилася на Тернопільщині. Закінчила Львівську школу для сліпих дітей і пішла на роботу в щітковий цех.. працювала і водночас вчилася в університеті. До того ще долучилася робота у вечірній школі для незрячих. На увп пропрацювала п’ятнадцять років. Потім вечірня школа влилася в Київську міжобласну заочну школу для сліпих і слабозорих, і стала виконувати функцію консултпункту.
Я вийшла заміж. З чоловіком прожила десять років, а згодом розлучилась. Не склалося. Сама виховувала трьох синів. тоді майже нічого не писала: не до віршів! Чи було важко? Звичайно. Самій, без будь-якої допомоги,, з трьома хлопцями. Дякувати Богові, сини виросли порядними людьми. всі працюють.
Удруге вийшла заміж за Лайоша Молнара- Угорця, що став Українським кобзарем. Дого вагалася, але таки одружилася. І поки ще не шкодую. Чоловік узявся за видання моїх творів. На сьогодні написано небагато. Не друкували, то чого ж писати? Поезію у шухляду, щоб колись діти викинули,- не хотілося.
У 1996 році вийшла перша збірочка «виклик долі». А вже далі щороку: «повінь», «солоспів», «зачерпніть води в долоні». Взялася і за прозу. Задумала написати автобіографічну трилогію «поклонюся землі». дві частини вже побачили світ: «стежка від воріт», і «під каштанами». А ще зібрала спогади про Юрія Данилова і долучила свої, бо добре знала цю людину. І вийшла книжечка «слід Сінгалевича». Про Юрія Данилова- засновника капели бандуристів утос «Карпати».
Багато пишу для дітей: вірші, казки, оповідання. Вийшла книжечка «казка за казкою» і «крижана дівчинка».
На часі вихід поетичної збірки «у вітру на крилі». Написано чимало, але бракує коштів, щоб все це видати.
Мріється, щоб крапковим шрифтом вийшло все, що вже написано, але на це важко сподіватися. Дякувати за те, що хоч дещо з моїх віршів прийде до вас, дорогі мої читачі, побратими по долі.
Мої книжки- це заслуга мого чоловіка Лайоша Молнара і спонсорів, котрих йому вдається якось знаходити. Без Лайоша не було б жодної моєї книжки. А ще мій чоловік пише музику, пише пісні на мої вірші. у нього вийшла нотна збірка «співаю серцем». Дана книжка вміщає добірку пісень Лайоша Молнара на мої вірші, що встигли набути свою популярність.
Зустрічайте ж мої вірші.
Отож, іду до вас.
Тетяна Фролова.
Те,що болить, у вірші переллю
Пісня чи молитва
Лунала пісня… Плинна і могутня…
В єдиному пориві… Хто вони?..
«Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни!»
Ця пісня пройняла мене до болю.
Хто і коли сказав такі слова,
Що аж нарешті вирвались на волю?..
Молитва-пісня, вічна і жива.
І ще спинився гурт, стояли хвильно,
І слухали, з якої сторони…
А пісня линула бентежно й сильно:
«Нам Україну храни!»
А вулицею йшли байдужі люди,
Занурені у клопотах своїх.
І загадка про те, що є, що буде
Ні трішечки не хвилювала їх.
В ринкову економіку крокують,
Забувши у шаленстві, хто вони,
Окрім грошей, не бачать і не чують…
«Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни!»
Хто б ти не був, спинися у гонитві
Й до неба погляд свій палкий зверни.
Складімо руки в пісні чи молитві:
«Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни!»
Навчи мене любити ворогів!
Стою перед Тобою у покорі
Й Тобі молюся крізь сльозу розпуки:
Допоможи, навчи мене у горі
В тупім безсиллі не складати руки.
Мій біль вже вийшов з тихих берегів –
Його опанувати не зумію.
Навчи мене любити ворогів,
Бо друзів я й сама любити вмію.
Молюсь тобі, Марії Пресвятій,
Скажи мені, як наш Ісус стражденний
Прощав, терплячи муки на хресті,
Своїм катам і нам, ненарожденним?
Скажи мені, о Діво Пресвята,
Невже і Ти, невже і Ти прощала,
Коли зняли Розп’ятого з хреста?
І ти не прокляла? Не закричала?
Прости мене! Прости і не карай,
Що в грішній суєті Тебе тривожу,
Або ж закрий переді мною рай,
Та ворогів любити я не можу!..