***
Нехай ніким не буду я почута,
Якщо рядки мої того не варті.
Я все життя стоятиму на варті
Й благатиму спокути, лиш спокути.
Спокути за той гріх, що не вчинила,
Що не вчинив ні батько, ані мати.
Перед тобою тим я завинила,
Що не могла у бій за тебе стати.
Дай сили, земле, своїй кволій доні
Побачити незрячими очима
І взяти світ у зболені долоні,
Й підтримати безсилими плечима.
Ненароджені діти
Десь за синьою зорею,
На найдальшій на планеті
Ненароджені сплять діти,
Що хотіли народитись.
Серед них — великі вчені,
Композитори й поети,
Співаки найкращі в світі
І прекрасні ерудити.
Їх убили власні мами,
Терплячи фізичну муку,
Бо аборти — то не жарти,
І нема за них покути.
І жорстокими думками,
На життя наклавши руку,
Їх поставили на карти —
І їм випало: не бути…
Отче наш,
Що єси на небі,
Нехай святиться
Ім’я Твоє…
Помолимося мовчки ми за всіх:
Прости нам, Боже, непрощенний гріх.
За межою життя земного
Сплять вони вічності сном.
А довкола нема нічого,
Тільки мертва тиша кругом
Серед мороку і тишини
Не прокинуться і не заплачуть.
І сняться їм вічності сни,
Що для них вже нічого не значать.
Без пеленок, без колискової
Сплять вони вічності сном…
І морок безмежний довкола,
І мертва тиша кругом…
Отче наш,
Що єси на небі,
Ти прости нам
Провини наші…
Помолимося мовчки ми за всіх:
Прости нам, Боже, непрощений гріх…
Їм сниться життя тепло,
Що встигло до них доторкнутись,
І мамине ніжне лоно…
І хочеться їм посміхнутись
І губи складаються в слово,
Та не вміють вони говорити,
Не навчаться ніколи ходити,
Бо їх не хотіли родити…
Є на те у кожної причина:
Не хотіла, не могла, не сміла…
Але це була жива дитина,
Ненароджена істота мила.
Ні серед мертвих, ні серед живих, —
У жодних списках тих дітей немає…
Давайте ми помолимось за них.
Хай Бог простить нам,
Хай нас не карає.
Отче наш,
Ти, що єси — на небі,
Нехай святиться
Ім’я Твоє…
Помолимося щиро ми за всіх:
Прости нам, Боже, непрощенний гріх…