Плітки про зиму

 

Старий мороз у зиму закохався,

А та собі все глузувала з нього,

Немовби і не бачила нічого,

Як догодити їй він намагався.

 

На вікнах малював казкові квіти

І не жалів ні кришталю, ні срібла…

Зима ж собі втішалася і квітла,

Коханий в неї був – холодний вітер.

 

І з ним вона в танку собі крутилась

І оргії справляла аж до рання,

І шлейф свого святочного убрання

По всій землі безжально розпустила.

 

І лютував мороз і свою силу

Показував на нас, невинних людях –

Тиснув, аж замерзало серце в грудях.

А що ж зима? Сніжком собі трусила.

 

Глумилася із лютощів старого,

Нові забави з вітром готувала,

І танцювала, наче пустувала.

Була зима. Більш не було нічого.

 

З Новим роком

 

Ти сидиш, і холоне кава,

І дванадцять пробило давно.

Заглядає доля лукава

В новорічне твоє вікно.

За вікном завірюха сміється,

Тоне вулиця у снігах,

Коляда з завірюхою б’ється

І, здається, перемага.

Новий рік скрипить чобітками,

На снігу залишає сліди,

Ходить разом з колядниками.

Що за свято без коляди?

Відчини і впусти її в хату,

Привітай її і зігрій.

З нею зв’язано так багато

Ще з дитинства далеких мрій.

Посівальники просяться в хату.

«Сієм, сієм…» Нехай росте…

Отаке воно, дивне свято,

І вигадливе, і просте.

Ти замислений і тверезий.

Що ж поробиш, такий вже, як є.

Рік Новий на хиткі терези

Кида щастя химерне твоє.

Кида щастя й лукаву долю.

Хто кого переважить – дивись.

Не заціплюй уста від болю

І від усміху не кривись.

Пригуби, що ще там лишилось,

Випий каву свою до дна.

Видно, так нам обом судилось:

Ти самотній і я одна.

З Новим роком, мій добрий друже,

З новим щастям, якщо воно є.

Дай нам, Боже, не бути байдужими.

Нумо, вип’ємо, кожен своє.

 

***

Зіщулилися вікна від морозу,

Замерзла пісня, бігши до воріт.

І лютий зупинився на порозі

І січню пильно дивиться у слід.

У вікна заглядає сніговиця,

Регоче сніг, сумує самота.

Комусь в цю ніч весна його насниться,

Комусь насняться молоді літа.

Я запалю вогонь у своїй хаті,

Візьму на руки сонного кота.

Умій серед зими весну чекати –

Й кудись у кут відступить самота.

І за вікном затихне завірюха,

Розчистить вітер снігові стежки.

Зимову пісню залюбки послухай,

Та зовсім скоро прилетять пташки.

 

А сніг мете…

 

Мене забула ти, мабуть, давно,

Вже й навіть мені снитись перестала.

Якою ти тепер без мене стала?

Кого чекаєш, дивлячись в вікно?..

Тебе вже з іншим доля поєднала…

Кому даруєш усміх самоти?

Від наших спільних друзів чув, що ти

З тим іншим щастя так і не зазнала.

Як хочеться прийти в твоє тепло,

Нечутно прочинивши двері сонні,

Покласти свої змучені долоні

На твої коси, на твоє чоло.

Не можна. І підступне слово те

Мене спиняє, наче охорона,

Придумана сувора заборона.

А сніг мете, як і колись, мете…

 

Засніжила зима…

 

Засніжила зима ліси, степи:

Таки весні підкинула роботи:

Попробуй всю ту білість розтопи.

А сніг летить… Без мислі, без турботи –

Отак, як сніг… Все з вітром шу-шу-шу.

Незайманий, пухнастий і холодний.

Спішила вчора я в своє «сьогодні»,

Сьогодні вже нікуди не спішу.

Хоч часу обмаль, часу дуже мало,

І розумієш це на схилі літ…

Та що вже з воза впало, те пропало,

І вже за тим журитися не слід.

Аби лиш долюбити, доспівати,

Доплакати і насміятись вщерть,

І жодної весни не змарнувати,

А там – що буде: вічність, а чи смерть…

А сніг мете. Зима свої запаси

Повисипала щедро так на нас.

А може, і вона не має часу?

Приспішує її жорстокий час…