Повір у себе
Коли, здається, жити неспромога,
Коли, здається, більше сил нема,
Повір у себе — і твоя тривога
Розвіється, як марево, сама.
Повір у себе: ти багато можеш,
Не опускай безсило руки ти —
І сам собі найкраще допоможеш,
Лиш тільки спробуй сам себе знайти.
Коли здається, що земля і небо
Супроти тебе стали надиби,
Повір у себе, знай, що жити треба,
Бо ми своєї долі не раби.
«Повір у себе» — ці слова, як гасло,
Для себе назавжди запам’ятай,
І, щоб ніколи віра та незгасла,
Завжди і скрізь ти зло перемагай.
Повір у себе — і твоя тривога
Розвіється, як марево, сама.
Цей вірш Ігор Білозір поклав на музику — і він став піснею. Ця пісня збереглася на шпальтах газети «Повір у себе». Продовження цього вірша написано значно пізніше.
Облиш свою невтишену тривогу,
І хай тобі допомагає Бог.
Тож, помолившись, вирушай в дорогу,
А якщо можеш, вирушай удвох.
Повір у себе! Всоте і вдвохсоте!
Повір у себе! Хто ж, коли не ми?
Землі корінням соки в себе всотуй.
Господь створив навіщось нас людьми.
І хто сказав, що ми — неповносправні?
Лиш тільки спробуй, сам себе знайди.
Для нас також земля квітує в травні,
Від плоду гнуться і для нас сади.
Прийшли ми в світ цей не з своєї волі.
У кожного покликання своє.
Терпляче зносим прикрощі і болі.
Любіть нас отакими, як ми є.
Ми послані на землю з волі неба,
Щоб світ цей від жорстокості спасти.
Ми віримо у бога і у себе.
І хочемо, щоб в нас повірив ти.
Біла зірка
Якщо…
Якщо мене лиха здолає доля,
І я впаду серед своїх доріг,
Моя душа зросте посеред поля
Й стоятиме, як вічний оберіг.
Якщо мені судилося упасти,
І пісня птахом випурхне з грудей,
Вона вас порятує від напасти,
Від злих очей і від лихих людей.
Якщо колись мене зламають грози,
І я впаду під батоги дощу,
Хай погляд ваш не затуманять сльози,
Бо ваших сліз собі я не прощу.
Колиска
Колисала мене мама
У колисочці з лози.
На городі між грядками
Підростали гарбузи.
А лоза – неначе в’юник,
Повилася навкруги.
І гули в колисці струни,
І співали береги.
І натягнута вервечка:
«Рипу-рипу! Спи, маля».
І цвіла у полі гречка
Й пахла колосом земля.
От тепер собі міркую,
Як дійшла до віку я…
Винна в тім, що я віршую,
Та колисочка моя.
Біла зірка
Моя зірка, мабуть, біла-біла,
Хоч в житті було і терпко, й гірко.
Не даремно ж мене мати народила
У селі, що має назву Білозірка.
Тут пізнала радощі і щастя,
Почула вперше великодні дзвони.
І не дарма мені лани широкі сняться,
Бо те село у Лановецькому районі.
В житті своєму я ішла крізь терни,
Хоч поміж ними і цвіло квіт-зілля.
Ой, не даремне, мабуть, не даремне
Мій рідний край – прекрасне Тернопілля.
Чи радощі, чи біди маю стріти,
Чи солодко в душі, чи, може, гірко,
Я знаю, що мені невтомно світить
Моя найкраща в світі біла зірка.