Львів-центр, вул. Чернишевського, 25/14.

Фроловій Т.І.

Шановна Тетяно Іллівно!

Редакція журналу «Заклик» ознайомилася з Вашим віршем «Перехожим» та, на жаль, надрукувати його не зможе. Дуже добре, що Ви така оптимістична людина і бадьоро дивитеся на життя. Добре, що у Вашому серці багато радості. Якою б людина не була, у які б вона труднощі не потрапляла, вона завжди повинна залишатися людиною.

І щодо змісту Вашого листа у нас нема ніяких претензій.

Але от втілені ці почуття досить слабенькими художніми засобами. От Ви пишете, що ледве стримуєте пісні у своєму серці. Гаразд. Можна і ще погодитися з Вами. Але це наводить на думку якоїсь невпевненості, непереконливості, штучності. І вкінці вірша такі ж рядки:

В моєму серці квітнуть рожі,

Які не квітнуть у саду.

Ви логічно не підготовили попередніми думками таке закінчення.

Чому саме ружі не квітнуть у саду: чи це зима, чи осінь, чи тому, що там їх не посадили? – Одне слово, незрозуміло. А настрій вірша в цілому свіжий, Ваш.

Але над віршем треба ще працювати. Такі рядки, як «мене питають, Вам не гірко?:, «турбот і справ у мене стільки», натуралістичні.

Про жалості людські до людини з фізичним недугом, мабуть, треба було б сказати трохи тонше, щоб не так у лоб.

А ось початок вірша – «Зітхають сумно перехожі, що я не зовсім певно йду» – зроблений вдало. Витримайте весь вірш на такій напрузі, щоб до самого останнього рядка не видно було, чому Ви не зовсім впевнено йдете, щоб, читаючи вірш, людина весь час втягувалася в нього, зживалася з ним.

Читайте сучасних поетів. Спостеріг те за життям. Бажаю Вам гарних успіхів у праці і творчості.

З повагою, Воломир Забаштанський.

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЯ

Видавництво «Червона Калина» рекомендує до друку високохудожню книжку поезія Тетяни Фролової.

Безперечно, що вихід у світ її книжки стане справжньою подією в літературному житті України, а поезії Тетяни Фролової знайдуть свого читача.

Директор                                                                                      Є.Р.Федорів.

 

 

Наші шановні, наші дорогі п.Тетяно, Лайош, Сашо!

Прийміть наше пізнє і таке тягучо-довге малювання і мільйон вибачень, якщо це тільки можна. Я розкрию вам невеличку таємницю. Я книжковою графікою ніколи не займався, а тому змушений був просити свого кума, який працює художнім редактором, щоб він намалював обкладинку книги. Він людина мого віку (на 5 днів старіший за мене), ми разом співаємо у хорі. А він не вміє працювати у живописі.

Так два роки тому я йому намалював живописний портрет молодої, вродливої жінки, яку кумові замовив один чоловік, закоханий у неї. Я виручив кума. Намалював. А підпис поставив його. Кажу йому: «Виручай, дорогий куме!» Так він кілька разів хворів. Та все ось, ось… І дооськалися… Так це ще не все.

Я поклав малюнок у шафу, щоб вам відіслати. І ганебно забувся! Оце підрахували з Галею: він уже 3 тижні лежав у шафі. Я заспокоївся, що все готове. День, два… і забув. Засклерозив. Отака я негарна людина. Галя (як кинувся я, що малюнок лежить не відісланий) прочитала мені мораль. Це я винний. І немає мені прощення. Ну замотався я: то рами, то підрамники, то полотна немає ґрунтованого, а у квартирі не наґрунтуєшся, то одне, то інше. О-о-та-ко-ї!!! Дожився! Так як ми і домовилися з кумом Володимиром: авторство, тобто підпис повинен бути на моє прізвище, та як засіб покарання мене – нехай буде його. Він автор. Березань Володимир Якович.

А що довго малював, то ж він після двох інфарктів. І гнати його не міг я. якщо можете, то пробачте. Яка ганьба! Це я вже приїхав. Такого не було ніколи. Сором обпікає мене. Та запізно!

Наші любі, ми живемо як усі люди. Життя у смужечку. Оксана купила гарненьке щенятко. Так за півтора місяці з щенятки манюсінького виростає красивий доберман. То пісяє, то какає. Оксана на роботі, Галя теж на роботі з серпня минулого року, а я з відром та ганчіркою цілий день витираю підлоги. Так що життя наше стало, як бачите, жвавішим. Рей, так звати нашого нового члена сім’ї, вже освоїв усі наші постелі, крісла і навіть полюбляє крісло-качалку. Розбійник – та й годі!

Пишу про дурниці, а сам думаю: «А що як ви вже книжечку видали. Боже, боже!..» Після завтра Пасха. Погода весняна. А мене на Рось та Десну тягне. Скоро вже буду на луках серед дивовижно буйства квітів, запахів трав, серед безмежжя неба і води, серед мого дитинства. А я малюю оце луки, квіти, трави, човни, білі хмари. І все так гарно вдається, всім подобається (майже всім), бо є прихильники авангарду і інших напрямків у живопису (так для тих – це все банально). Головне, що я малюю те, що безмежно люблю. Сьогодні увечері зателефоную вам. Хоч скажу, що відправив.

Обнімаємо вас. Цілуємо вас ніжно.

Ваші Галя, Оксана і Броніслав. До побачення! До зустрічі з вами! 17 квітня.

 

 

Дорогі наші Тетяно, Лайоше, Сашо! Щиро вітаю вас з новим 1998 роком та Різдвом Христовим. Дай, Боже, вам усім щастя, добра, родинного тепла. Нехай не міліє криниця душі.

ковалі

 

Г.в. Глухов, пер. Грибоева 2, квартира 15, Елец Липецькой области, Россия 5 ноября.

Здраствуйте уважаемая Татьяна и Лайош! Искренне благодарю вам за адрес и согласие вести со мной переписку. Прошу вас подробнее рассказать о себе, где родились и учились, где работали, чем увлекаетесь, кто составляет круг друзей и подруг и чем они интересны, кто ваши дети, и где они живут и работают. Прошу также прислать мне ваши стихи, то, что есть по брайлю и на Русском. Прошу вашего разрешения посылать эти стихи и другим любителям поэзии в России в частной переписке или рукописных тетрадях. Очень надеюсь, что вы не посчитаете это за нарушение ваших авторских прав. И ещё прошу: если мне что-то из этих стихов удасться перевести на эсперанто, прошу вашего разрешения поместить стихи  переводы в Брайлевских Эсперанто-журналах, например в Украинском «вибурно»- калина, или в международном «есперанто лигило»- связующая нить Эсперантистов, его, кстати сказать, сейчас редактирует Будапештец Атилла Вароо. Гонораров там не платят, как и всё движение Эсперантистов, эти журналы держатся на взносах читателей и на безкорыстном энтузиазме издателей и редакторов, авторов и переводчиков. Впрочем, вам за это, возможно, уже рассказывали Николай Красюк и другие Эсперантисты-утосовци. Немного о себе: мне 58, живу с 90-летней мамой, преподавал литературу в вузе, работал и на упп, теперь на пенсии. Помимо Эсперанто, много читаю, люблю красивую лирику на телевидении и радио, слушаю записи песен ретро, бардовских, вальсов, танго. Немного вижу, по группа первая. 172 рост, полный, сероглазый шатен, картавлю. И ещё прошу не считать за обиду, что в дальнейшем мои письма будут не на такой бумаге, а на какой смогу. Поверьте, не проявления неуважения к вам или неакуратности, а только- ради экономии. Итак, до нового письма, всего вам доброго, здоровья, счастья и новых творчесских удач. Надеюсь , мы подружимся.

Геннадий.