Добрий день де душка Лайош, і бабушка Таня!
З великим привітом до Вас Аня. Отримала Ваші книжки. За що Вам спасибі! Мені сподобались всі книжки, а особливо поезії.
Дорога баб ушка Таня! Вітаю Вас з минулим Днем народження. Бажаю Вам всього найкращого, і щоб Ви надалі писали такі гарні твори. Я б і надалі хотіла, щоб Ви вислали мені деякі книжки.
Цілую. Люблю. Бувайте.
З повагою Ваша Аня.
Дорогі мої, добрі друзі Танечко та Лайошику! Добридень вам. Щиро вітаю вас з Новим роком і з різдвом Христовим! Я вам зичу міцного здоров’я, світлого безмежного щастя, довголіття, сонячної любові, Тані- натхнення, Божого благословення і усіляких гараздів. Бажаю це все я вам від усієї душі, щиро «бо я вас люблю».
«Львів, грудень, 2001 рік. Вітаю вас всіх і тебе, моя дорога Лідуню!
Бачиш, яка я швидка на листи. Але таки спромоглася на кілька рядків. Не знаю, чи ти ще чекаєш мою книжку «Під каштанами», але вона вже нарешті вийшла, і я тобі її надсилаю.
Живемо ми своїм насиченим і не дуже легким життям: товчемося, кудись йдемо, кудись їдемо, не маю часу ні на відпочинок, ні на хатню роботу. Тільки жаль, що я вже така стара. Життя набрало свого розмаху, стало надзвичайно цікавим, а я відчуваю, як мені часом бракує сил. Кажу до Лайоша, щоб збудував мені п’єца, і я вже буду на ньому сидіти, як колись старі баби на селі. Лайош сердиться.
Ще працюю. На роботу ходити далеко. Правда, я не ходжу, а їжджу, та однак важко. Сашко працює, то Лайош ходить зі мною, саму мене не відпускає. Отак і живемо.
Хочу в село, але так, щоб не спішити, а трохи посидіти. Та де там! Зима. І не знаю, коли ми виберемося.
Ну, читай книжку. А потім розкажеш, як вона тобі. 10 грудня буде презентація у мої школі, що по вулиці Івана Франка.
Ну, тримайся там, не хворій. Привіт Петрові і всім нашим. Таня».
Добрий день, Таня! Щиро вітаю Лайоша, Сашу, всю твою родину!
Останні дні живу тобою і нашим дитинством. Дякую ще раз за все: за те, що ти була, що є і що така – мила, добра, щира, розумна і вірна. А чому я відразу не написала? – через обласну фронтальну перевірку школи (писали, малювали, читали). Таня, в мене трохи зібрано повстанських білогірських пісень. Як прийдеш, прийду, поспіваєм і перепишу, які захочеш. Люда, певно вже вислала тобі газету. Як ні, то обов’язково вишле.
Я своїм Воляникам читала з твоєї книжки. Вони вражені. Передають привіт. Не обижайся, що на зустріч не прийшли – вже не можуть, як приміром твоя сестра Надя. По районному радіо передавали Ваш з Лайошем виступ у школі нашій. Так що район весь чув тебе, твої вірші і пісні. Думаю, літом чи весною запросять і привезуть вас. Москалівський директор – цей точно.
Таня, як будеш в селі, я знайду спосіб зустрітися. Хочеться довго і про все поговорити. Цілую. До побачення. Привіт від Петра. Твоя Ліда.
Гей-гу!
Гей-гу, гей-га! Таке у нас життя,
Наплічники готові, прощай, моє дівча!
Сьогодні помандруєш! Не знаємо самі
Де завтра заночуєм – вовки ми лісові.
Гей-гу, гей-га!
Вовки ми лісові!
Сірі вовки без жалю і страху,
Зубами роздеремо, хто стане нам на прю.
Недоля нас здружила, а помста каже жить,
Любов до України нам мовить побідить
Гей-гу, гей-га
Нам мовить побідить.
Як нам прийдеться спати
Зі зброєю в руках,
Бандера поведе нас, замаєм в гордощах
І всипемо сто тисяч у зуби сатані,
А решта всі німоті – вовки ж ми лісові.
Гей-гу, гей-га
Вовки ж ми лісові!
Як впадем в вовчу яму
Чи скотимся на дріт,
На всі питання ката дамо один отвіт,
– До ОУН належу, а вождем був Євген!
І слава України лунає ген-ген-ген.
Гей-гу, гей-га!
Лунає ген-ген-ген.
Наш прапор жовто-синій –
Це все наше добро:
І золоте колосся, і голубий Дніпро.
Тризуб Володимира в золоті жаготить.
Це наше горде знамя нам каже, побідить.
Гей-гу, гей-га!
Нам каже побідить.
Дівчинонько, про мене пам’ятай!
Якщо в бою загину, могилоньку замай,
Але не плач за мною, лиш зуби заціпи
Правицею своєю ти смерть мою помсти.
Гей-гу, гей-га!
Ти смерть мою помсти!
(повторення). Перший, другий, шостий і сьомий куплет мають одну мелодію першого рядка, а 2,3,4,5 – іншу подібну мелодію другого рядка.
Добрий день, Тетяно Іллівно!
З гарячим привітом і найкращими побажаннями до Вас Люда. Вибачте, що я пообіцяла вислати газети, а так довго не висилаю. Я чекала слідуючий номер газети, де теж є стаття про наш семінар директорів і організаторів. Поки мені передали, а тоді зробили фотографії (я вам вишлю). В другому номері «Голос Лановеччини» (де йдеться про семінар) відповіщається по зустріч з Вами.
Та й взагалі після того семінару всі так зацікавились Білозіркою, бо ніде таких заходів проводять. Всі дивуються, що Ви не тільки поетеса, а ще й так гарно співаєте і пишете музику. Щоб стільки талантів було в однієї людини – таке буває дуже рідко. В мене має бути семінар кущовий (Михайлівка, Іванівці, Молотів) з зарубіжної літератури, то вчителі хочуть подивитись і послухати Ваші вірші, щоб діти прочитали, послухали пісні. Десь директор розповідав, що в нас було, то вони хочуть самі побачити та почути. То буде 24 грудня.
Тетяна Іллівна! Дуже дякую Вам за газету. Я її взяла в школу – дивилися вчителі та учні. Дуже гарні фотографії, стаття. Не порівняти з нашою газетою (я маю на увазі якість самого паперу, фотографій). Мої дівчата: Інна і Мар’яна дуже задоволені, що сфотографувались з Вами. Всім показують фотографію. Мар’яна лежала в лікарні в Тернополі (в неї астигматизм очей), то взяли ці книжки родичам. Всі майже Вас знають, бачили по телевізору, чи чули по радіо. А по телевізору була передача 3 грудня. В програмі не було відмічено, і тому я не бачила, а директорка наша бачила. Показували презентацію в Білозірці, Тернополі. Мені дуже жаль, що я не бачила. Все дивилась у програму, а там не було, а дома Тернопіль не показує.
Тетяна Іллівна! Я трохи книжок продала. Багато взяли з райвно, а гроші при зарплаті віддадуть. Я вже трохи більше продам, а тоді гроші вишлю. Може, вдасться решту трохи в шкільну бібліотеку продати, але то треба буде директору розказати, як буде мати якісь кошти. Нам перед виборами так вже стали платити нормально, а зараз вже ні, за 98-ий рік навіть не віддали, хоча обіцяли. Але то таке. Хто має якісь почуття, любить вірші, то гроші знайдуть. Ми з Мар’яною на днях були в Ланівцях, я її возила на консультацію, бо болів живіт. Поки доїхали, то майже боліти перестало. Пішли до однієї медсестри, моєї колишньої сусідки, а зараз вони хату продали і живуть в Ланівцях. У її мами склероз, вона мучиться з нею, грошей немає. Але ми з нею довго говорили. Я їй розказувала Білозірські новини і розказувала про Вас. Вона ще Мар’яну просила розказати кілька віршів.
Але найбільше нас вразила старша інспектор Валентина Іванівна. Вона «стара діва», дуже нелюдяна, м’яко кажучи. Все їй не подобається, любить всіх принижувати, взагалі… То вона до того плакала, слухала, що ми навіть не думали, що вона має якісь почуття. А після всього не захотіла обговорювати уроків, які відвідали директори, хоч «збирати жучки» – її любима справа. А ось була минулого тижня перевірка в нас обласна фронтальна, то вона забрала багато фотографій з Ваших, хоча наша організатор була проти – вона їх робила в шкільний альбом. Але Валентині ніхто не заперечить, нехай бере. А наша організатор Оленка (та, що на фотографії у білому костюмі), вона сфотографувала.
Ми Вам розказували, що перекинувся віз і сусідці поранила око. Врятували, але вона на нього не бачить. А тепер портить здорове око. Вона їздить в Тернопіль і в Одесу. Отака їй біда. Ще й в сім’ї нема ладу, бо з чоловіком розлучилася ще до тієї аварії, дівчинці 5 років. Її мама теж вчителька (Галина Романівна, кажуть Зозулиха), а батько – Скакун Євген Дмитрович. Я так описую, бо, може, ви знали їх, але вони трохи молодші – десь з 1946, 1947-х років. А тепер ще й в батька інсульт невеликий, вже вийшов з лікарні, але вже біда.
Так, що Ви всім подобаєтесь. А мій чоловік (я Вам говорила, що він не дуже любить поезію), як тільки якісь гості, то строїть дівчат Вашу поезію читати. Всі Ваші книжки перечитав. Коли вже Ви приїдете в Білозірку, і будемо живі і здорові, то обов’язково, хочу запросити Вас до себе в гості. А Ви, якщо колись будете мати змогу знову приїхати з концертом, то звертайтеся до мене без всяких сумнівів. Чи з ансамблем, чи ні, ми тут з вчителями говорили, що могли б і самі вже без допомоги колгоспу Вас прийняти, аби тільки Ви приїжджали.
Я ще забула Вам розповісти. Зразу після семінару поїхала в райвно на нараду. Їхала з директором з Михайлівки. Він цілу дорогу говорив за той семінар, як йому сподобалось. А я питаю за завідуючого райвно, бо він сидів і закрив обличчя рукою. А чого він так сидів? Кажу, він фізик, не лірник, може (а тоді якраз читали діти) спав, бо ж такі мужчини, як тільки нарада, то засинають. А Поплавський (директор з Михайлівки) каже: «Та ти що?» Він казав, що з ним ще такого не було. Клубок в горлі стоїть. Його ще ніхто таким не бачив. А директор з Молотова вже старий, на пенсії, любить дуже випити. А такий був схвильований.
Ніби написала все, що хотіла. Трохи буде важко читати, бо спішу сьогодні ще відправити, бо 2 дні – неділя, понеділок – це вихідні. Та сусідка, аж плакала і каже: «Чого ж ти тих книжок не купила? Кажу: «В мене ще є». то вона просила (вже й дзвонила), щоб передати їй, а гроші зразу при зарплаті передасть. А з Дублян моїй Інні пише нашого голови внучка (вони там живуть). Десь взяла Ваші книги тут в Білозірці (я передала від Вас голові) і пише, що дуже їй подобаються Ваші вірші. Ви колись виступали у них в Дублянах в школі (дочка голови теж вчителька і там робить), але вони чомусь не знали, що Ви з Білозірки. Може, то ще було раніше, чи Ви не розповідали, звідки Ви. Але вона каже, що якби була знала, то підійшла до Вас, похвалилася б, що теж з Білозірки.
Передавайте привіт чоловікові, Саші (одному і другому). Привіт Вам передають
вчителі і моя сім’я. До побачення. 18.12.1999. Люда.