Вельмишановна та дорога пані Тетяно!
Рада, сімейного коша бандуристів, сердечно вітає, Вас, славну нашу поетесу і письменницю, оповідачку, казкаря та добру і мудру благовісницю, всюдисущу вістунку – з днем Ювілею мудрості.
Ваші дороги з піснею і словом до сердець дітей та батьків йдуть хоч складні, але Божі. Де Ви приходите, аудиторії, наповнюються світлом правди та просвіти і любов’ю до рідного краю, тому кажу:
Ото Таня, ото жінка,
Вона справжня Білозірка,
Лише зірка в ночі сяє
А вона, як Сонце сяє,
І уночі, і у день.
Віщі дзвони: дзелень, дзень!
Ось і я з цим я Вас вітаю
Щастя й радості бажаю
Від сьогодні, до ста літ
В славі й красі на весь світ!
Христос воскрес!
Ваші «Жайвори»
Батько та сини з чадами
29.04.2001.
Шановна пані Тетяно!
Змушена повідомити Вам, що видати Абетку, як планувалося, моя фірма не зможе у зв’язку з матеріальними обставинами, які ми не могли передбачити. Прошу вибачити за зірвані плани. Рукопис повертаю.
З великою повагою і найкращими побажаннями до Вас М.Преварська.2.08.2002.
«Привіт зі Львова! Дорога Галю!
Надсилаю вам свій твір «Не літайте, голуби, по хаті…», присвячений вам і вашій родині. Віддаю його на ваш суд, бо він написаний про вас і про вашу маму. Якщо скажете щось змінити – зміню, переробити – перероблю. Якщо скажете, що цей твір нікуди не годиться, закину його далеко (викинути не обіцяю) і навіть не буду робити спроби, аби він вийшов у світ. На все ваша воля. І Божа. Буду вас слухатися, як не послухалася б жодного редактора. Прочитайте всією вашою родиною (звичайно, хто захоче читати) і дайте мені знати. Тільки відверто. Бувайте здорові. Кланяйтеся Білозірці.
Ваша Тетяна.
м.Львів»
Вітання щире Вам зі Львова,
дорога Варваро Степанівно!
Низенький уклін Вам від кобзаря Лайоша Молнара і Тетяни. Була щаслива
одержати від Вас звісточку і велике Вам спасибі за всі Ваші добрі слова і за те, що
пам’ятаєте про нас.
Ось і весна, дасть Бог, прийде, а з весною, так мені здається, все долається
легше. Дуже хочеться, аби Ви були здорові та дужі і щоб Вас не обсідали ніякі
клопоти. Ні, зовсім без клопотів нецікаво. Але дуже хотілося б, щоб ті клопоти були
тільки приємні.
Слава Богу, що зима вже добігла кінця. Замолоду ще сяк-так, а тепер я вже
зиму не люблю і все журюся, кому б її подарувати. Та кому її, холодну, подаруєш?
От і доводиться її якось долати.
Трохи була простудилася, бо часто доводиться виступати в холодних
залах. Була зовсім захрипла, та вже, Слава Богу, потрохи минається. А виступати
треба, щоб діти не росли безбатченками та яничарами і щоб любили українську
пісню. Всіх зусиль докладаємо до того. А що з того виходить? Щось може трохи
й виходить. Будемо на те надіятися. Бо як же інакше?
Готується до видання збірка поезій «По той бік серця», а ще книжка
казок «Казки до сніданку». Якщо книжки вийдуть, тоді Вам неодмінно надішлемо.
Бувайте здорові! Тримайтеся за весну і хай Бог Вам дає сили і наснаги.
Лайош і Тетяна.
«Привіт зі Львова!
Наші найщиріші вітання і уклін низенький, до самої землі, панотче і лицарю духу. А також кланяємося низенько вам, пані Варваро, ми обоє з моїм чоловіком кобзарем Лайошем. Пише вам ота Тетяна Фролова. Не маю слів, щоб виказати щиру подяку за вашу книжку і за те, що ви про мене не забули. Після вашого попереднього листа я ходила окрилена і щаслива. Хотіла і не сміла вас потурбувати листом чи телефонним дзвінком, все боялася потривожити вас. А тепер-от зважилася. Ми з чоловіком Лайошем Молнаром (він у мене угорець) виконуємо в своїх концертах оту думу, що про вас, а перед тим розповідаємо, хто такий отой Сарма-Соколовський. І будемо робити все для того, щоб про вас знали.
А ще чули ми, що допікають вам і не дають спокою всякі хвороби. Що ж… Є люди, котрі по суті своїй борці. Ви належите до таких. Судилося вам, видно, не припиняти боротьбу все своє життя. І нехай допомагає вам все те добре, що у вас є. А його чимало. Дав вам Бог розумну і світлу голову, вірну дружину і нас, ваших щирих прихильників і шанувальників. Ми любимо вас і схиляємося перед вашим минулим і теперішнім. Не коріться ж своїм хворобам, як не корилися ви всьому, що вам у житті випало.
Вітаємо вас і вашу дружину з Різдвом Христовим і з Новим тисячоліттям, і нехай Бог опікується вами.
А ще хотіла б я, щоб ви благословили мене на життя і творчість, скільки там мені Бог відміряв. Хилю перед вами голову і цілую вашу святу бандуру.
Тетяна Фролова».
«Привіт зі Львова!
Низький уклін вам, пане Миколо, і вам, дорога пані Варваро.
Отримали вашого листа і щиро дякуємо вам, що знайшли часинку, щоб нам написати. Дякуємо вам за прекрасні вірші, котрі і справді добре мають лягти на музику. Думаю, що незабаром ми їх заспіваємо.
Життя у нас проходить у буднях та клопотах, але часом будні переходять у свята, і вже стирається між ними межа. Це тоді, коли вдається натрапити на людей (дорослих чи дітей), котрі розуміють нас і наше мистецтво. Ми не хочемо, щоб нас жаліли, щоб дивилися на нас, як на двох сліпих, а хочемо щоб бачили в нас кобзаря і поетесу. І можемо похвалитися, це нам вдається. Але все ж іноді натикаєшся на глуху стіну (переконана, це залежить від роботи вчителів і виховання батьків). Тоді почуваєш себе кепсько, тоді здається, що працюємо ми намарно. Та на щастя таке буває не часто. А в основі своїй нас сприймають добре.
От нещодавно ми виступали в ліцеї міста Золочева. Одна дівчина, учениця того ліцею, написала відгук у нашу «книгу відгуків», котрий нас схвилював до глибини душі. Ось що вона написала:
«Дивно! Інколи дивишся в очі зрячій людині – не бачиш нічогісінько. А ви сліпі, але в ваших очах є все: і сум, і радість, і любов. Можна бачити всю глибину душі крізь ледь прикриті повіки…
Я полюбила вашу любов…
Я не боялась дивитися вам в очі, а це вже означає, що ваші очі справжні, найзрячіші в світі.
Дякую Вам, дійсно дякую.
Ви сказали, що якщо після Вашого візиту залишиться хоча б одна схвильована душа, то ви приїхали не марно…
То ж знайте, ви приїжджали не марно…
Вдячна ліцеїстка Золочівського економічного ліцею…
Творіть добро і надалі…
Омельчук Люба
26.02.2001р»
Пишу про те вам не для похвальби, але ж для того, аби ви знали, що живе і житиме кобзарське мистецтво і не буде йому кінця.
Якщо вийдуть у світ ваші новели, це буде прекрасно, адже так важко самотужки щось видати. А треба, конче треба, аби читалися ваші твори.
Чи не пробували ви якісь слухові апарати? Воно і те правда, що не кожен їх може витримувати.
Хай Господь посилає здоров’я вам і вашій дружині. І так хочеться, аби вам було добре. Ми бажаємо вам здоров’я, добра і хороших людей довкола вас. Не виснажуйте себе непосильною працею, та по можливості пишіть, бо це конче треба.
Бувайте здорові. З повагою – ваші Тетяна і Лайош.»
«Моє щире вітання зі Львова!
Доброго дня вам, пані Варваро!
Ваш лист мене втішив тим, що ви пам’ятаєте за мене. Повірте мені, я розумію,як вам зараз важко, але мусите триматися, бо ви – спадкоємниця всіх думок і прагнень вашого чоловіка, нехай з Богом спочиває.
Надсилаю вам свою нову книжку і дуже шкодую, що її не прочитає пан Микола. А ще мені дуже жаль, що не знала я вас обох раніше. Скільки б я могла почерпнути.
Пані Варваро, у мене до вас є таке прохання: коли ваша на те ласка і якщо вам це не дуже складно, напишіть мені довгого-предовгого листа, а може й не одного. Напишіть про себе, а ще про табори, якщо, звісно, ці спогади не будуть дуже травмувати вашу душу. Я знаю, що ви були разом з Платонідою Хоткевичевою. І про неї напишіть. Обіцяти нічого не можу і не хочу, але, як Бог мені допоможе, то, може, напишу про вас. Це буде не вже, не тепер, але маю таку задумку, якщо буде на те ваш дозвіл. Тому прошу вас, засядьте за ваші спогади. Знаю, що маєте світлий розум і гарну мову.
А ми з чоловіком живемо цікавим, хоч і нелегким, насиченим життям. Йдемо в школи, до дітей, виступаємо перед дітьми. А то сором який: наші діти подекуди і не бачили живої бандури, бо наші бандуристи все більше по закордонах їздять. З тих концертів ми щось трохи заробляємо. Все йде на прожиток та видавничі справи, бо, окрім спонсорських, треба вкласти ще чимало своїх коштів.
Трох щось пишу і вірю, що колись хоча б дещо з того вийде, бо такого маю чоловіка. Він, хоч сліпий зовсім, як і я, та невгамовний і непосидючий.
Дорога пані Варваро, вже вибачайте, що набалакала тут вам всякого. Зичу вам здоров’я і витримки. Якщо ваша ласка, пишіть мені.
З пошаною – ваша Тетяна.»