Привіт зі Львова!
Доброго дня вам, Юлю!
З великим хвилюванням я прочитала вашого листа. Дякую вам за добре слово про мою творчість. Пишу так, як Бог на душу покладе, і щаслива, якщо написане знаходить відгук в людських душах.
Не маю ніяких регалій, не маю навіть найжалюгідніших премій, зате тішуся словами своїх читачів, шанувальників своєї творчості. Тим і живу, в тому черпаю натхнення.
На превеликий сором я чомусь не знаю вашого села. Не знаю, біля яких сіл воно знаходиться. Але дива в тому нема, бо все-таки я давно вже з тих країв, хіба що заїжджаю інколи. В моєму селі в Білозірці живе ще моя найстарша сестра. Їй пішов вже дев’яносто перший рік. Сумно, але незабаром мені і їхати не буде куди. Бо племінники – то не те. Але все в руках Божих. Ніхто не може нічого передбачити.
А ми живемо своїм цікавим життям. Де можемо, виступаємо, переважно на Львівщині, хоча буваємо і на Тернопільщині. Далеко їздити не зважуємось, бо великі транспортні затрати, які не окупляться. Хочеться щось видати, але все шалено дорожчає, тому боюся, що багато моїх творів, моїх книжок, залишаться невиданими. І нічого тут не зробиш, ради на те нема. Вірю в те, що колись-колись, коли мене вже не буде, обов’язково знайдуться фанати, прихильники моєї творчості, і обов’язково будуть писатися по моїх творах і курсові, і дипломні, а може й дисертації. Але на жаль, того я вже знати не буду. Отакий вийшов сумбурний лист з елементами мінору. Але на те не треба зважати: лист – як лист. Однак я вам вдячна, що ви мені написали. Коли зустрінемося в якій-небудь школі на Лановечинні, підходьте, я буду рада.
З повагою – Тетяна Фролова
21.11.2011.
«Добрий день, шановні працівники редакції, звукозапису та друку!
До вас звертається інвалід по зору Закусило Катерина Микитівна з проханням: вишліть мені, будьте такі ласкаві, адресу письменниці Тетяни Іллівни Фролової, яка написала книгу «Поклонюся землі». Не знаю, повністю написана книга чи ні. Зараз у мене по п’ятнадцяту книгу включно. Я її ще читаю. Я хочу подякувати Тетяні Фроловій за її хорошу і дуже цікаву книгу. А ще хочу побажати їй щастя, здоров’я і всього найкращого в її житті. А тому, ще раз прошу: будьте такі ласкаві, не відмовте мені. А ще я прошу вибачення, якщо будуть помилки в моєму листі. Річ у тім, що я українською мовою закінчила лише перший клас, а потім вчилася російською. Та в мене з’явилося бажання написати свого листа українською мовою. Можливо це під впливом книжки «Поклонюся землі». Українську мову я не забула. З задоволенням слухаю і співаю українські пісні, можу розмовляти, а також слухаю озвучені книжки і читаю за Брайлем.
Чекаю вашої відповіді, а також заздалегідь дякую. Бажаю вам успіхів у вашій праці. До побачення!
З повагою – Закусило».
Дякую вам, Катерино Микитівно. Редакція переслала мені вашого листа. Я вдячна вам за щирий відгук на мою книжку. По можливості будемо робити, що зможемо, аби мої книжки доходили до наших читачів. А ще дякую вам за прихильне ставлення до української мови.
Доброго дня, шановна пані Тетяно!
Я і не сподівалася, що одержу від Вас лист з віршем. Велике – превелике спасибі! Читала і плакала. Цей вірш про мене, мій стиль, ніби я його написала. Я трохи пишу, граю, співаю, дарую людям своє мистецтво.
«Пісні свої я сію стільки літ,
То, може, ними, світу допоможу».
Прекрасно! У нас споріднені душі! Лише за цей один вірш Вам шана і повага!
В мені Ви матимете щиру шанувальницю Вашого таланту і пропагандистку Вашої творчості. Я бажаю Вам здоров’я, творчої наснаги! Пишіть! Ваше слово потрібне людям!
Ще раз – великі спасибі!
З повагою В.І.Євтушок.
Добрий день шановна пані Тетяна!
Доземний Вам уклін любов і шана за написання книги про дорогого нам брата, Данилів Юрія Григоровича. Це була людина – одна доброта, якого любили ми всі, і гірко переживали втрату. Прийшов мій правнучок Богданчик, учень 2-го класу і сказав, що в них будуть виступати кобзарі зі Львова, чоловік і жінка. Я зразу здогадалася, що це напевно Ви. Книжечку про брата мені дали рідні з села, за що Вам дуже вдячна.
А пісні йому співала моя мама, а я його двоюрідна сестра Смагула Ірина Степанівна, з дому Левицька. Чула багато разів ваші вірші на радіо, дуже вони ніжні і душевні. Дякую за щедрість душі, яка зуміла так зрозуміти душу нашого брата. А коли співають Карпати, то я завжди плачу, бо найбільше у світі люблю пісні, які співають бандуристи. А перша пісня Юрка вдома була: «На стрісі раз сиділи 2 сірі горобці, приятелі сердечні, приятелі друзі, і хвостиком лоскоче і крильцями тріпоче…»
Я була ще малою, але назавжди запам’ятала цю пісню. Так вона мені запала в душу і цей голос Юрія з таким особливим дзвіночком, який я би впізнала між бандуристами. А як виносили з хати, то бандуристи всі заспівали 3 пісні – послідна про гайку при битій дорозі, яку він дуже любив. Так ми любили Юрія і так люблю всіх бандуристів і переживаємо як по радіо розказують як їм тяжко. Та нехай Вас всіх Господь благословить і допомагає все переносити. А Ви, пані Тетяно, для нас як рідна сестра, яка з такою любов’ю і повагою зуміла так зрозуміти душу тієї ніжної, вихованої, делікатної людини. Він любив життя всіх нас, свій ансамбль, пісні та нашу Україну. Як їхав у Москву у тій вишитій сорочці, то братова Стефа завжди плакала, бо не знала чи повернеться, чи не зірвуть зі сцени. Хай буде йому царство небесне. А Вам пані Тетяно бажаю здоров’я, довголіття, щоб Ви своїми віршами могли ще довго зігрівати серця людей, і співом бандури.
З повагою до Вас Ірина.
Дуже хочу мати Ваш номер телефону. Щоб деколи поспілкуватися з Вами якщо почую Вас по радіо. Даю Вам 2 газети, де написано про Юрія і його фотографію. Маю дуже гарний вірш, який написала Леся Кузьмів і на могилі на янівському кладовищі зачитала, а ще один вірш пан Андрійко написав для мене, в якому він оспівує їхню дружбу. Останні слова вірша Лесі «Не помруть твої Карпати, капела зростає, вся Львівщина й Галичина тебе пам’ятає…» Я б переписала вірш, але в нас ремонт і все заховано.
Живу я у Бориславі по вулиці Тустановській дім №119. Смагула Ірина Степанівна, тел. дом. 5-18-95. Тут приготовила для Вас маленький подарунок – червоне виноградне вино і калина, це дари нашого двору. Червоне вино очищає судини, пити його треба рано – 1 год. до їди по 50 гр. червона калина нормалізує тиск крові в кого занижений, то підвищує, в кого високий, то знижує. Хай Вам буде на здоровля.
«Черкаси, 9.03.2007.
Шановна Тетяно Іллівно!
Ми – ваші шанувальниці і читачки вашої книги «Поклонюся землі» (за Брайлем). Прочитали 14 книжок. Щиро вітаємо вас з весною! Бажаємо міцного здоров’я, довголіття і успіхів у творчості!
Ми з величезним задоволенням читали і не раз перечитували, плакали і сміялися, сходили в казку дитинства, згадали і свої шкільні роки, свою юність, молодість і зрілість… Дуже хочемо знати про подальшу долю вашу і вашої родини.
Щире спасибі за «Шлях до покаяння», яку вже читаємо.
Тетяно Іллівно – я – Калініченко Тетяна, хочу придбати вашу книгу «Поклонюся землі» плоским шрифтом. Сподіваюсь на вашу допомогу. Напишіть, куди і скільки переслати грошей. Буду вам вдячна. Вибачайте за таку писанину. Може неправильно сформувала якесь речення чи розставила розділові знаки.
Чекаю відповіді і книгу.
Калініченко».
«Черкаси, 9.03.2007.
Шановна Тетяно Іллівно!
Ми – ваші шанувальниці і читачки вашої книги «Поклонюся землі» (за Брайлем). Прочитали 14 книжок. Щиро вітаємо вас з весною! Бажаємо міцного здоров’я, довголіття і успіхів у творчості!
Ми з величезним задоволенням читали і не раз перечитували, плакали і сміялися, сходили в казку дитинства, згадали і свої шкільні роки, свою юність, молодість і зрілість… Дуже хочемо знати про подальшу долю вашу і вашої родини.
Щире спасибі за «Шлях до покаяння», яку вже читаємо.
Тетяно Іллівно – я – Калініченко Тетяна, хочу придбати вашу книгу «Поклонюся землі» плоским шрифтом. Сподіваюсь на вашу допомогу. Напишіть, куди і скільки переслати грошей. Буду вам вдячна. Вибачайте за таку писанину. Може неправильно сформувала якесь речення чи розставила розділові знаки.
Чекаю відповіді і книгу.
Калініченко».