ТИ ПОКЛИЧ

 

Я піду, не спитавши куди:

У сніги чи у буряну ніч,

У п’янкі, у вишневі сади…

Ти поклич мене, тільки поклич.

Ти мене відшукай, відшукай

Серед сотень і тисяч облич

І в новий, невідомий ще край

Ти поклич мене, тільки поклич.

І якщо ти оступишся десь,

То не знайдеш надійніших пліч.

Я пройду, де ти сам не пройдеш.

Ти поклич мене, тільки поклич.

Спиню річку поміж берегів,

Днем зроблю заполярну я ніч,

Стану квіткою серед снігів…

Ти поклич мене, тільки поклич.

Ти облиш всі вагання свої,

Прожени їх з задуманих віч.

Чуєш, просять ліси та гаї:

“Ти поклич її… Чуєш? Поклич!”

 

× × ×

Я тебе виношу,

Я тебе вимрію!..

Трави не викошу –

Росами вимию.

Квітами зіроньки

Я позаклечую,

Хай несподіванки –

Не заперечую.

Йтиму стежиною,

Йтиму дорогою.

Стану єдиною

Пересторогою.

Стану пелюсткою

Квітки незнаної,

В засуху плюскотом

Хвилі жаданої.

Квіти незірвані…

Небо задимлене…

Ти тільки вір мені,

Ти тільки жди мене.

Серця забаганка,

Тиха сподіванка…

Ти моя загадка,

Ти моя співанка…

 

Я тебе покохала ще змалку,

В ті дитинства далекі дні.

Жив ти десь в кришталевому замку

І приходив до мене у сні.

 

Ти приходив у сон, мов у казку,

І розгонив задуму з чола.

І дівочу бентежність і ласку

Я для тебе чомусь берегла.

 

Потім з мене сміялись дівчата,

І казала матуся мені:

“Годі принца тобі виглядати,

Он, під вікнами, хлопці земні…”

 

В гарну казку я вірю ще й нині,

Хоч не вірю давно в чудеса.

Знаю, ти у казковій країні

На червоних пливеш парусах.

 

Покоряючи море шалене,

Що невтомною хвилею б’є,

Ти пливеш неодмінно до мене

На тривожне чекання моє.

 

І запитувать зовсім не треба,

Чи тебе я кохаю, чи ні.

Я ще змалку закохана в тебе,

Коли ти тільки снився мені…

 

ДОМАЛЮВАЛА

 

Може, я тебе домалювала,

Може, я тебесобі домріяла,

Але я тебе такого ждала

І в такого тебе, мабуть, вірила.

Знала, що десь ходиш по планеті,

Що комусь належиш, когось ждеш –

І чекала у тривожнім злеті,

Чи до мене стежку ти знайдеш.

І якщо вже так мені наснилося,

І якщо вже так на долю випало,

Дай же, Боже, щоб усе здійснилося,

Щоб я свій до краплі келих випила,

Щоб шептали тепло і схвильовано

Губи й серце: ”Ти прилинь, прилинь!”

Хай же буде так, як домальовано,

Або так, як справді є, амінь!