Виклик долі 2010 рік

БЕЗ ТЕБЕ

 

Скаламутніли ріки навіки,

І захмарилось небо – без тебе,

І зів’яли всі квіти на світі:

Серця втіху забрав ти для сміху.

Ти ж бо з нею говориш – о, горе!

Ти ж бо з нею жартуєш – не чуєш,

Як зову тебе, кличу – курличу

Журавлем у негоді – о, годі!

 

ЗОРЯНА ЕЛЕГІЯ

 

Місячної ночі

Сплять перестороги.

Ваблять любі очі

Зоряні дороги.

Ходить вітер легко

По гіллястій липі,

І п’яніє серце

Від кохання миті.

Зоряні тривоги

Пахнуть васильками.

Я впіймаю щастя

Дужими руками.

Я зловлю для тебе

Зоряну жар-птицю –

Хай тобі, кохана,

Папороть насниться.

Я сплету для тебе

Зоряну дорогу,

Подаруй мені лиш

Місячну тривогу.

Хай бентега серця

Юного, палкого

Вабить в ніч чарівну

Лиш мене одного.

 

Я так тебе чекала запізніло,

Дивилась осінь сумно у вікно.

Ти не прийшов – і все я зрозуміла:

Тобі байдужа я давним-давно.

А за вікном сумний осінній вітер

Прошепотів: ”Не жди його не жди!

Він не прийде, твій найдорожчий в світі…”

Ти зник кудись. Я знала: назавжди.

Втомилась осінь плакати тужливо,

Сумне умила личенько дощем…

З тобою не завжди була щаслива,

Та зараз в серці біль і тихий щем…

Я так тебе чекала запізніло…

 

Я чекала тебе в самоті…

І хилився замріяний вечір…

Так хотіла, щоб поруч був ти,

щоб поклав мені руки на плечі.

 

Та тебе не було, не було…

І м’якими долонями вітер

Освіжив мені мокре чоло,

Тихі сльози з очей моїх витер.

 

Я стояла без смутку й зітхання,

Лиш сльозою на кінчиках вій

Тріпотіло тривожне чекання

І дзвеніло у скронях: “Не твій”.

Ти не мій! Це я знала зарання.

Ти не мій! Так для чого? Чому

Пломеніє у серці кохання,

І мійрозум підвладний йому?..

І шепочуть розпалені губи,

Б’ється серце в знемозі п’янкій…

Де ж ти ходиш, мій гордий, мій любий,

По дорозі чи стежці якій?

 

Чиїсь кучері гладиш чи коси

І говориш забуті слова…

Сплять на квітах потомлені роси,

Ходить ніч, ніби казка жива…

 

СКАЗАВ – НЕ ЛЮБИТЬ

 

Сказав – не любить – і журби нема.

Забув, що б’є, не виваживши руку.

Журись сама, чи не журись – сама.

Твоє це щастя і твоя це мука.

Сказав не любить… сльози заховай,

Бо хто-небудь побачить і осудить…

Тож бадьорись: чи смійся, чи співай,

Та пам’ятай, що він тебе не любить.

Сказав – не любить… Відчай без надій

І біль чекання, вічного й пустого…

Сказав – не любить… гарний, та не твій…

Якщо й нічий, то що тобі вже з того?!

 

× × ×

А я співала дзвінко, як тоді…

І ти забув, що я вже не твоя,

Що не торішнє листя у воді,

Що бродить інша осінь у гаях,

Не ті жоржини в’януть у саду,

І не тебе, а іншого я жду…

Отож згадай і не питай, кого,

І не питай, чи я люблю його…

Послухай пісню – і забудь свій біль,

Хоч пісня ця йому, а не тобі…

 

В тебе, хлопче, золоте волосся.

В тебе квітень, а у мене осінь.

Не тумань же сині небоцвіти –

Лиш весною пломеніє квітень.

Не тумань же небоцвіти сині:

Будуть в тебе співи солов’їні.

Ранні зорі, світанкові роси

Ти вплетеш в чиїсь дівочі коси.

Будуть в тебе трави на покосі,

А колись прийде до тебе осінь…

Тож нехай сміються небоцвіти,

Бо ж у тебе щойно тільки квітень.

 

× × ×

Ти приходиш, як вісник… добра чи зла?..

Ти приходиш, як щастя… чи може горе?..

Я тебе, як сумління своє несла,

Боячись осквернити німим докором.

Я хотіла зігріти своїм теплом,

Заховати тебе, чи сама сховатись…

Ти ж зумисне сплутав добро із злом

Й замість того, щоб плакати, став сміятись.

Вирвав серце моє і жбурнув у бруд…

Сам стояв і дививсь, як воно конає.

Чи любив ти, крім себе, кого-небудь?

Чи люблю я тебе – я теж не знаю.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + nineteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.