× × ×

Якби тобі сказала я колись,

Що скінчиться любов моя до тебе,

Ти б здивувавсь, слова б твої лились,

Весняна пісня линула б у небо.

 

Земля вродила рясту досхочу,

Збирала я букети зорецвітів…

Я слухаю зозулю і мовчу –

Кує вона мені багатоліття.

 

Я втомлена, я здивлена стою

І ловлю зілля пахощі чарівні.

Я хилю гордо голову свою,

Весна вдягла корону, як царівні.

 

Я тихо йду поміж пахучих трав,

Хтось тихо сіє ніжні тріолети.

І я почула, як-то хтось сказав:

В таку годину родяться поети.

 

Колишуться каштани в напівсні,

Їм казку наколисує квіт-вечір.

І хтось мені наспівує пісні,

І вітер гладить голову і плечі.

 

Я знала, що тебе нема

І що спішу дармісінько-дарма,

Та все ж я бігла, сперечаючись з собою.

Я бігла на побачення з тобою.

Здивовано підводив дуб

Свої крислаті віти-брови.

А я, затамувавши дух,

Шукала першої любові.

І несла пісню на руках –

Тобі безцінний подарунок,

Дівочих губ солодкий трунок.

Тьмяніли роси на квітках…

А я все йшла… крізь заметіль,

Крізь білоцвітову порошу

Й несла свою нелегку ношу –

Любов і пісню. Звідусіль

Я чула співи солов’їні.

Звисали кетяги калини…

І на гарячому снігу,

Немов і справді на лугу,

Цвіли ромашки. А жоржини

Самі назустріч йшли мені.

Палали зорі в вишині,

Горіли ватрами-вогнями.

Всі пори року, ночі з днями

Злились в одну ясну пору –

Пору дівочої любові,

Що обірвалась на півслові…

 

× × ×

Я любов тобі напророчу –

Заметіль весняною порошею,

Я не знаю, які в неї очі,

Тільки буде вона хорошою.

Вона буде такою вродливою,

І земною і неземною…

Це нічого, що ти щасливий

Будеш з нею, а не зі мною.

Буде сміх її неповторний,

Ніжний трепет у кожному слові.

Ти ж для щастя, запевно, створений

І великої вартий любові.

Я залишу собі всі туги,

Всі печалі земні, всі болі…

Тож чекай її, мій хороший,

Нерозтриньканої любові.

 

ЗА ЩО ЛЮБЛЮ

 

Люблю тебе я не за стан високий

І не за хвилі кучерів розкішних,

І не за дивний погляд синьоніжний,

А лиш за те, що ти узяв мій спокій.

 

За те, що ти сміливий і не смілий,

За те, що ти такий до болю милий.

Люблю тебе за все, за все твоє.

Люблю тебе за те, що ти такий… як є.

 

× × ×

Ти прийди до мене з років чи з віків –

Я ніскілечки не злякаюсь.

Грішна я, та в гріхах в своїх

Не зрікаюсь і не каюсь.

Я не можу без тебе і край.

Почуття це якесь шалене.

Хочеш – милуй, а хочеш карай,

Тільки більше не йди від мене.

Ти спитайся там у пітьми

=Знаю я, що вона тривожна=,

І якщо вже інакше не можна,

То мене з собою візьми,

Тільки більше не йди від мене…

 

Я ТОБІ НЕ ДОРІКАЮ

 

Мовчки слухаю пісні

Або з трепетом співаю…

Може, боляче мені,

Та тобі не дорікаю.

Часом мовчки край вікна

Милий спогад відганяю.

Вдвох були, тепер – одна…

Та тобі не дорікаю.

Юність зве мене в танок –

Я одна її вітаю,

А хотілося б удвох…

Та тобі не дорікаю.

На одну прийди хоч мить!

Я надіюсь і чекаю.

Не прийдеш… Душа болить,

Та тобі не дорікаю.

Інша щастя принесе.

Я з лиця її не знаю.

Будь щасливий – ось і все.

Я тобі не дорікаю.