Я стану КАЗКОЮ
Тебе не ждала я –
Ти сам зустрів мене,
А парк зеленими
Журився кленами.
Тепер не ждеш і ти,
Та вперто вірю я,
Що стану казкою,
Чиєюсь мрією.
В тривозі-захваті
Когось чекатиму,
І веселитимусь,
І сумуватиму,
Любов’ю –ласкою
Когось зігрію я,
Я стану казкою,
Я стану мрією.
Я стану хвилею,
Я стану піснею,
Для когось милою,
Комусь незвісною.
Тепер не жди мене –
Не буду плакати,
Бо кимось знайдене
Хтось мусить втратити.
МІСЯЧНОЇ НОЧІ
Я ледь чутно двері прочиню
В прохолодну вечорову тишу,
На холоднім росянім листку
Я теплом ім’я твоє напишу.
Десь упала зірка з висоти
Й задзвеніла о чиєсь безсоння.
І здалось мені, що знову ти
У моє постукав підвіконня.
Я стою, і голову мені
Вишня гладить кучерявим гіллям.
Я стою і чую в тишині,
Як гуде гучне твоє весілля.
І завмер листок в моїй руці,
Посмутились квіти і дерева,
І тремтить у мене на щоці
Чи сльоза, а чи роса вишнева.
Нахилився місяць до землі
І шепнув до мене таємниче:
“Ти облиш всі смутки і жалі,
Ще тебе весна твоя покличе”.
Він жартує з мене, певна річ,
Я й сама це добре розумію,
Та дивлюсь у ту духмяну ніч
Й заперечить місяцю не смію.
× × ×
Цвітом черемшини,
Усміхом калини,
Смутком лебединим
Ти прийшла –
Перші сподівання,
Трепетні бажання
В серце юнакові
Принесла.
Як без тебе бути?
Як тебе забути,
Дівчино хороша,
Не моя?
Осені зітхання –
Це моє кохання,
Смуток лебединий –
Це ж бо я.
Та з кохання мого,
Щирого, палкого.
Ти лиш насміялась
Досхочу.
Знов тужлива осінь
За вікном голосить,
Співанки сплітає
Із дощу.
× × ×
Я відчула себе щасливою,
Взимку раптом запахли квіти.
Захотілося стати вродливою –
Найгарнішою в цілім світі.
Захотілось красою незнаною
Наділити всю землю і небо,
Стати піснею незрівняною
І полинуть у даль до тебе.
Щоб сміялися вічно весни нам
Й дарували ранкові роси,
І щоб ручка маленька пестила
Твої кучері й мої коси.