Я ПЕРЕСТАЛА ЗЛИТИСЬ НА ЗИМУ
З давніх пір любила я весну,
Неба голубого глибину,
Ніжний цвіт черемхи і бузку
І гучне зозулине “ку-ку”.
Сама не знаю я, чому
Сердилась на сніг і на зиму.
На швидкі хурделиці танки
І на гри зимові гомінкі.
Та ішли з коханим якось ми
Крізь пухнасті віхала зими.
І мені так хороше було,
Наче знов вернулося тепло.
Наче був не сніг – черемхи цвіт…
І обнять хотіла цілий світ…
І з тих пір, не знаю я чому,
Перестала злитись на зиму.
Відтоді я полюбила сніг,
Що стелився килимом до ніг.
Під швидкий хурделиці танок
Дід Мороз одяг мені вінок.
Білий-білий, чистий мов кришталь…
Ах, мені його до болю жаль,
Бо не вічний ясний дар зими,
Бо не завжди з милим разом ми.
× × ×
Затаїла у серці дівочому
Біль пекучий і гірку образу.
Все питаю себе: ну чому, чому
Я тебе не забула відразу?…
Чом весняними теплими ночами
Ти, як привид, стоїш біля мене,
Володієш думками дівочими
І розбуркуєш серце шалене?
… Ми ішли сніговими порошами,
ми ішли білоцвітом зимовим…
я забула на мить, о хороший мій,
що одна я залишусь знову.
І зима дорогою порошею,
Наче мати, мене дарувала.
Як хотіла я стати хорошою!
І вона мені в тім помагала.
І весільною піснею здружено
Нас вітали зимові метілі…
Я забула на мить, що подруженькам
Не співать на моєму весіллі.
Потім липень всміхнувся здивовано,
Нас укупі побачивши знову…
І забуло на мить серце зболене»
Час готує розлуку нам нову.Та навіки лишилась я вдячною
І зимі, і її білоцвітам,
Що зробили мене необачною
Й підняли над оновленим світом.
ПІСНІ МОГО СЕРЦЯ
ОКСАНА
Порою теплою весняною
Зустрівся з милою Оксаною.
З тих пір я зву її коханою,
Тільки не в очі.
Сказав, що гарна над усе вона,
Що з нею лиш прийшламоя весна,
А закохаюсь – в тім її вина, –
Вірить не хоче.
Не бачив ще такої дівчини.
Неначе радістю увінчана.
Іде в кіно, та тільки з іншими,
Та не зі мною.
Я ходжу тихий та несміливий.
Невже не стане зрозуміло їй,
Що ожила вона в душі моїй
Разом з весною?
Вітає всіх словами теплими –
Мене лиш жартами дотепними.
І не домовимось конкретно ми,
Де стрітись знову.
То ж не чаруй з такою силою,
Дозволь тебе назвати милою,
Зроби успішною, щасливою
Нашу розмову.
ЖОРЖИНИ
Де синіють гори, де цвітуть жоржини,
Де сади бентежить солов’їний дзвін,
В’ються понад річку дві вузькі стежини,
Там удвох ішли ми мріям навздогін.
Скоро знов ти пройдеш по вузьких стежинах
І побачиш річку голубу мою.
Поклонись від мене ти сумним жоржинам
І скажи, що я їх над усе люблю.
Заспівай жоржинам пісню про кохання,
Ту найкращу пісню, що співала я.
Передай жоржинам ти моє вітання
І скажи, що я вже більше не твоя.
Де синіють гори, де цвітуть жоржини,
Де сади бентежать співом солов’ї,
Так і не зійшлися дві вузькі стежини,
Розділились мрії на твої й мої.