Тетяна Фролова спогади та роздуми

Коли дитина народилася на світі, вона чує ніжні слова мами і тата, звернені до неї. Дитина ще не розуміє їх, але ті слова входять у неї і стають її сутністю. Оце і є рідна мова. Для мене це мова Українська.

Дитина росте, вчиться вимовляти перші слова, складає їх у речення, усвідомлює їх значення і наповнює змістом,- вона спілкується з оточуючим світом. Як любить дитина матір і батька, як вчиться сприймати красу рідного краю, так прокидається у неї і любов до рідної мови, до рідного слова. І якщо ця любов справжня, її не зможе викоренити ні розлука з рідним домом, ні час, ні навіть утиски і заборони. Якщо ж ця любов не справжня, тоді людина легко міняє свою мову на ласий шматок, на більшу зарплатню, може на якусь нагороду. Таку людину не цінують ні свої, ні чужі, ні навіть ті, на чий бік вона стала. Таких людей називають манкуртами. У них немає майбутнього, вони обікрали самі себе і своїх дітей.

Наша мова- це не просто слова і речення, за допомогою яких ми спілкуємося з нашими рідними, з друзями і ворогами. З мовою нам передається шепіт наших вітрів, , спів пташок, дзюркотання струмків, приплив морської хвилі. Слово може заспокоїти нас або ранити в саме серце, воно може навіть затамувати біль і повернути людину до життя, згадаймо всілякі обмовляння, вишіптування народних лікарів.

Словом своїм ми звертаємося до Бога. І нехай наша молитва вимовляється рідною мовою, тоді буде вона щирішою, тоді її почує Бог.

У нашій мові є ще якась незбагненна таїна, котру і досі не можуть зрозуміти не те, щоми, діти, а навіть маститі вчені. Що ж таке глибинне криється в нашому слові? Напевгно, те, що вклали в нього наші діди та прадіди, вимовляючи його.

Чи задумувалися ви, чому дитина заспокоюєтьсяі тихо засинає під колискову пісню матері? Очевидно, ніхто до ладу того не знає, бо це також таємниця не тільки пісні, а й нашого слова. Пісня тиха, мелодія проста, слова голубливі і заспокійливі- і дитина засинає.

Знаючи все це, усвідомлюючи всю глибину нашої мови, що дарована нам від Бога, ми маємо зрозуміти і те, що не можна засмічувати мову всякими брудними, не притаманними їй словами- великий гріх і від Бога, і від людей. Лайливі слова, іншомовні спотворені вирази проникають в нашу мову, як непотребує він і їх треба виполювати, викорчовувати, вимітати. І це маємо робити ми, діти, інколи навіть переборюючи те, що чуємо від декого з дорослих. Непорядність, недбале ставлення до рідної мови не має вікових обмежень.

Як правильно розмовляти, як любити свою мову. Чому вчать нас наші вчителі, тому вчать нас добрі і розумні книги. До наших послуг і різні словники, тільки треба не забувати про них і навчитися ними корристуватися у повсякденні.

Навчившись читати, ми занурюємось в глибину творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка і ще тих багатьох, про кого ми ще не знаємо, але будемо знати, бо наші вчителі нам ще багато чого нам розкажуть, доки мизакінчимо школу.

Плекати рідну мову, любити її і захищати від глумливого ставлення до неї не засмічувати її всяким «суржиком», бруднити непотрібними словами, плекати і співати рідною мовою,- все це можуть робити не тільки дорослі, а й ми, діти. І це обов’язок кожного хто, вважає себе Українцем, і кожного, хто, будучи навіть не Українцем, живе на цій землі. Будьмо ж одностайні, несімо у серцях своїх чисте неоціненне рідне слово- скарб нашого народу, що дістався нам у спадок. Приймімо ж його.

 

Роль народної пісні

У вихованні дитини.

Маю народ талановитий і мудрий. З його глибин вийшло чимало відомих поетів і письменників, винахідників і артистів, філософів і педагогів. Але віками накопичував він і свою, народну педагогіку, свій досвід у вихованні дитини, що передавався з покоління в покоління, доповнюючись і збагачуючись.

Бо світогляд дитини не можна пускати на самоплин- його треба формувати постійно, невсипно, щодня, щохвилини і з того часу, як тільки дитина прийшла у цей світ.

…стоїть над колискою мати. Вона тихенько колише дитину і співає колискову. Ні, ні, не ту, що звучить зі сцени чи з екрана телевізора, а свою, ніжну, просту і глибинну. Співає її тихим голосом, співає навіть у тому випадку, коли не вміє співати. Дитина ще зовсім маленька. Вона, здається, не сприймає ні барвів, ні слів, але з отої материнської колискової бере вона, очевидно, щось для своєї підсвідомості. А може в цей час саме формується її біополе або те, що досі мало відоме науці. Обов’язково в тій пісні присутній котик- очевидно, як оберіг дитячого спокою, добрий сон- бо, дрімота, гулі і пестливі слова. І дитина засинає. Якусь магічну силу мають ці пісні. Тільки для того ж треба, щоб мати їх знала. І щоб була вона символом спокою і доброти, а не розтерзана жорстокою сучасністю. В котрій, здається, нема місця, не тільки для колискової, а й для самої дитини. Знервована злигоднями мати колише свою дитину мовчки і думає:

«О, Господи, коли ти вже заснеш! В мнене ще стільки роботи! І вода скінчиться, і пеленки не встигну випрати…» де тут вже до народної педагогіки…

Але потрібно, попри всі негаразди кожна дитина мусить мати свою колискову- свій захист, щоб росла вона щасливою і не почувалася обділеною долею. Вже пройшла школу «сороки-ворони» і «тосі-тосі».починає спілкуватися з іншими дітьми. Тут необхідно залучити до дитячої гри ж таки пісню. То вже пісні нового характеру, але в тих є і жвавість, і зв’язок з природою, і духовність: «подоляночка», «зайчик», «ми голубку зловимо».

А скільки радості приносять гаївки або веснянки. Це радість не лише для учасників дійства, а й для дорослих, що за ними спостерігають.і тут вже важко відрізнити гру від обрядовості. В тих піснях, крім дівочих і хлоп’ячих переспівів, йдеться вже й про щось  вище і святе:

«…всі дівчата пару мають.

А я бідна, невродлива

і без пари нещаслива.

Обізвався Господь з неба:

«тобі пари ще не треба.

Я за тебе пам’ятаю,

і для тебе пару маю».

В цих піснях часто висміюється неробство, неохайність, недбайливе ставлення до природи.

«ти, дорого, ти, широкая,

чому трава зеленая?

  • Як же ж мені зеленою бути
  • чоботами-підківками, шлапаками-шлапачиськами».

Звичайно, в кожній родині вчать дитину бережно ставитися до природи. Але говорити про те словами- це одне, а заспівати пісню-легенду- це зовсім  інше- і слухає дитина уважніше, і сприймає глибше.

«…А як взнала, напоминала,

щоб з того моря води не брати.

В лузі калину щоб не ламати.

В лузі калина- Ганя дівчина,

на траві роса- Ганина краса.».

Або ж ту невістку, що мати послала в поле льон брати, вона стала тополею.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

20 − 19 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.