Любові не зречусь

Чекання

В день чудовий, в день погідний
я тебе чекала, рідний,
я чекала, виглядала,
а чи ти прийдеш – не знала.
Та чекати вже не сила.
Я водиці наносила,
бо незручно вже, їй-Богу,
вибігати на дорогу.
Мати свариться зі мною,
що ледачу має доню:
тільки б у вікні сиділа,
ніби більш нема їй діла.
Ой, матусю, моя нене,
не сваріться Ви на мене:
всю перероблю роботу,
тільки потім, тільки потім.
Ой, я бачу! Ой, я гину…
Бачу кучері з-за тину.
То до мене поспішає
той, на кого я чекаю.

До весни на пораду

Коло мого двору калина,
там мене чекає хлопчина,
а у нього – карії очі,
заглядають в мрії дівочі.
Що робити, я ще не знаю.
Чи кохаю, ой, чи кохаю?
По доріжці нашого саду
піду до весни на пораду.

(Приспів):

Весна прийшла,
весна – світанки ранні.
Весна, весна –
порадниця в коханні.

Не моргай, сусідко, до нього,
бо не вийде з того нічого.
Ні на кого він не зважає,
бо мене одну лиш кохає.
Що той соловейко навмисне
то тихенько тьохне, то свисне.
Не дає мені всю ніч спати,
викликає парубком з хати.

(Приспів):

Простояла з милим до ранку,
аж до весняного світанку.
З милим поцілунки солодкі,
тільки жаль, що ночі короткі.
Не моргай, сусідко, до нього,
бо не вийде з того нічого.
Я тепер напевно вже знаю,
що кохаю, ой, що кохаю.

(Приспів):

Люби мене

Зацілована до знемоги,
я в обіймах твоїх засинаю.
Всі турботи мої і тривоги
невідомо куди зникають.
Тільки б все не минуло з роками,
тільки б ти залишився таким…
Хай не стане розлука між нами.
Тільки спогад хай буде гірким.
Хай душа твоя не обміліє,
в ній весняний луна передзвін…
Хочу бути твоєю мрією
довгі роки без всяких змін.
Через роки і через дороги
я скажу тобі: „Мій коханий,
зацілуй мене до знемоги
і люби мене до нестями”…

Що важить мить?

Як загориться біль,
нестерпно і пекуче,
як запала любов
вночі серед зірок,
то, може, ти збагнеш,
що все це неминуче
і зважишся зробить
отой останній крок.
Цей крок з’єднає нас.
І запалають свічі,
і папороті цвіт
вогнями зацвіте.
І зрозумієм ми:
та мить – то наша вічність.
А що було колись,
то все було не те…
І станем ми тоді
по-справжньому красиві.
І кане в забуття,
по скільки нам вже літ…
Хоч може ми в житті
такі до болю сиві,
ми робим перший крок
в кохання дивосвіт.
Бо що то важить рік
за мить одну кохання?
Що важить сотня літ
без пристрасті ночей?
Шукай мене, шукай
крізь роки й сподівання.
Шукай, покіль не згас
ще блиск моїх очей.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fourteen + 20 =