Любові не зречусь

Повернися, ангеле

Чи ангел мій у небі загубився?
Чи в полі, чи у лісі заблудився?
Чи може хто його красою звабив?
Чи попросту мене мій ангел зрадив?
Чи, може, я така убога грішна?..
Сиджу тепер, самотня і невтішна,
несу життя свою нелегку ношу.
Я всім прощаю і прощення прошу.
Ангеле мій, повернися до мене.
Ангеле мій, засмути чи розрадь.
Бачиш, життя, наче вир той шалений.
Тільки не зрадь мене, тільки не зрадь.

Коханий зрадив – залишились діти.
Забракло крил над сірістю злетіти.
І я дивилась у безхмарне небо,
чекала я, мій ангеле, на тебе.
Незримо ангел у блакиті линув.
Забув за мене, чи мене покинув…
Кричала я у розпачі ранковім:
„А може, не було тебе ніколи?”
Ангеле мій, повернися до мене.
Ангеле мій, засмути чи розрадь.
Бачиш, життя, наче вир той шалений.
Тільки не зрадь мене, тільки не зрадь.
Незримо ангел у блакиті линув.
Забув за мене? Чи мене покинув?..

Зорепад

Сьогодні, кажуть, буде зорепад,
чарівна ніч щасливих сподівань.
І я прийду у росяний наш сад,
і загадаю сто своїх бажань.
І в ста бажаннях будеш тільки ти,
і в ста бажаннях буду тільки я.
І ти прийдеш, не зможеш не прийти,
бо кожна зірка та твоя й моя.
Сьогодні, кажуть, буде зорепад:
впадуть у роси тисячі зірниць.
Приходь, коханий, в наш заснулий сад,
бо й так до ранку не зімкнеш зіниць.

Ноктюрн

Упокорена тиша
упала каштанам до ніг.
Вітерець десь полинув,
а може, спочити заліг…
Соловейко, мов срібла,
сипнув свої трелі в гаю,
а любов, що заквітла,
упала у душу мою.

Ой, ви, ночі захмелені,
хто вас придумав для нас?
І росою звеселені,
пишні квіти замріялись враз.
Соловей невгавав,
нагадав про минулі літа.
І мене хтось кохав,
і була я ще зовсім не та…

Ти заглянь мені в душу,
у втомлені очі мої.
Я зізнатися мушу,
ще ваблять мене солов’ї…
Хоч мої вісімнадцять
минули вже дуже давно,
мені сняться, ой, сняться
ті пісні з голубого кіно.
Упокорена тиша
упала каштанам до ніг.
Хтось листи мені пише
з далеких і вічних доріг.
Я їх списую, списую
з листя каштанових віт,
соловейко насвистує,
спить зачарований світ…

* * *
Впала хмара за селом,
Розлилась над полем,
а у мене над чолом
засивіла болем.

Я ту хмару перейму:
Дай дощу, хоч кружку.
А вона мені: – візьму
Я тебе за дружку.
Бо у мене радощі –
І з громом весілля:
Хай впадуть густі дощі
На зелене зілля.
Я її не зупиню –
То даремна справа.
– Лий дощі ти на стерню –
Не мала забава.
Та не лий дощі свої
На густі покоси,
Й де шумливі врожаї
Колосяться й досі.
Мою душу знов і знов
Окропи дощем ти
І розмий мою любов
І печаль дощенту.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 3 =