Любові не зречусь

* * *
Хто тебе так дуже заморозив,
Твою душу і твої уста?
Чисте серце і тверезий розум,
Мов кольчуга з криги огорта…

Ані сумувати, ні любити,
Бачу я, вже неспроможний ти.
Як мені ту кригу розтопити?
Як спасти тебе від самоти?

Дам я тобі яблуко спокуси:
Відкуси шматочок, відкуси!
Не дивись, що коси вже не русі –
В моїм серці стільки ще краси.

В моїм серці стільки ще надії
І любові, й ніжного тепла…
Якщо я тебе не відігрію,
Жінкою тоді б я не була.

Тільки, чуєш, про літа ні слова –
Паспорт залишився на столі.
Вже душа розквітнути готова –
МИ удвох з тобою на землі.

І не хмур свої суворі очі,
І не морщ нахмарене чоло.
Хочеш ти того, а чи не хочеш –
В твою душу увійшло тепло.

* * *
Подаруй мені листя каштанів,
Що росли у шкільному саду.
Через роки до тебе, коханий,
Через роки до тебе прийду.
Через роки тут буду стояти
І зривати каштановий цвіт.
Бо чи вміє ще хтось так кохати,
Як кохають у розквіті літ?

Подаруй мені зоряну пісню,
Що співалась в шкільному саду.
Через роки, хоч може запізно,
Я із нею до тебе прийду.

Через роки тут буду стояти
І зривати каштановий цвіт.
Бо чи вміє ще хтось так кохати,
Як кохають у розквіті літ?

Подаруй мені, милий, фіалки,
Що росли у шкільному саду,
Я закохана в тебе ще змалку,
Та до тебе тепер лиш іду.
Не кажи мені тільки, що пізно,
Що каштани давно відцвіли.
І давай доспіваємо пісню
Ту, що слів її ми не знайшли.

* * *
Подаруй мені квітку на спомин:
На розлуку чи на любов.
Ми самі ще не знаємо, хто ми,
Чи захочемо стрінутись знов.

Ми не знаємо, нащо нас доля
На життєвій дорозі звела:
Чи для смутку, тривоги і болю,
Чи для радості і тепла.

Я тобі не сказала ні слова:
Не сказала „так” або „ні”.
Може, зустріч цілком випадкова,
Але квітка хай буде мені…

Для тебе

Зорі світяться у небі.
Всі вони горять для тебе,
Серед них – моя.
Як тобі сказати маю,
Чи у пісні заспіваю,
Що кохаю я.

Та зірок тобі не треба –
Ти не дивишся у небо.
Що воно тобі?
Ніжна пісня про кохання,
Що лунала до світання,
В’яне у журбі.

Всі твої земні дороги,
І надії, і тривоги
В буднях, між грошей.
Для зірок нема там місця,
Там лунає інша пісня –
Не про мене, чей.

Я тобі світанком стану,
Я тебе звільню, коханий,
Від буденних пут.
Тільки ти поглянь у небо –
Всі зірки горять для тебе.
Ти зі мною будь.

Порятуй кохання

Як тобі живеться
Без моїх обіймів?
Ти і не помітив,
Що вже їх нема?
З нашої хатини
Хтось кохання вимів,
Тільки залишилась
Відголось сама…

Де жило кохання,
Там живе байдужість,
І не гріє душу
Губ твоїх тепло…
Дай же мені руку,
Добрий щирий друже,
Пригадай, як гарно
Нам колись було.

Ранено у груди
Легкокрилу пісню…
І дихнув морозом
Літній вітерець.
Порятуй кохання –
Може, ще не пізно,
Може, ще можливо,
Може, не кінець…

* * *
В мене квіти зорями запахли,
Смутком і таємними світами.
Коли ми з тобою ще літали,
Коли наші мрії ще не чахли.

Коли п’янко пахла матіола
Коли світ буяв лише для мене,
Серце в грудях билося шалене,
І любов світилася довкола.

Світ увесь був зітканий з любові,
Не було у ньому фальші й бруду,
Ні підступності, ані облуди,
Ні зміїної отрути в слові.

Як же я жила тоді – не знаю,
Ні сльози не бачила, ні болю,
Я шукала в пеклі того раю,
Що десь був і називавсь любов’ю.

А можливо й рай той був омана.
Може й не було його на світі…
Пахли квіти зорями дурманно.
Ті найкращі молодості квіти.

* * *
Місяць дарував обручку срібну,
Сонце дарувало золоту.
А мені хотілося не ту,
А лише одну, мені потрібну.

Я обручку прагнула твою –
Ти не знав чи не хотів те знати,
Чи тобі не дозволяла мати,
Чи зустрів ти іншу у гаю.

Я чекала, але ти мовчав,
Мріяла, та мрія не здійснилась.
Інша вже давно тобі наснилась
І тому мене не помічав.

Сподівалась я, та все дарма.
Потім сподіватись перестала.
Так і без обручки я зосталась –
Ні обручки, ні тебе нема.

* * *
Буду жити в твоїй пісні,
У твої прийду я сни,
У фантазії і в дійсність,
Серед грому й тишини.

Ані в будні, ані в свята
Ти нікого не кохай.
У твою прийду я хату,
Тільки ти мене чекай.

Як у тебе буде інша,
Відіб’ю, приворожу.
Найтепліші, найніжніші
Я слова тобі скажу.

Що б мені не говорили,
Я нічого не боюсь.
Пригорнись до мене, милий.
Й я до тебе пригорнусь.

Подивися мені в очі –
І нарешті зрозумій:
Хочеш того чи не хочеш –
Все одно ти будеш мій.

Бо такий вже присуд долі,
Й захотілось так мені.
Не кажи лише ніколи
Те єдине слово – „ні”.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × three =