* * *
– Я можу принести тобі в подарунок
Свою посмішку, свій поцілунок…
А більше не маю нічого.
Як бачиш, живу я убого.

Не маю машини, ні власної хати…
Для чого б я мала брехати?..
І ти засміявся відверто й цинічно:
– Кохання – то істина вічна.

А ми – прагматичні і геть нехороші:
Ми любимо, рибонько, гроші.
Як гроші ти маєш – усі тоді рівні.
Принцеси, студентки, царівни.

А твій подарунок… прийняти я можу –
Цілунок і усмішку гожу…
Скажу тобі чесно, ти дуже принадна.
Ти просто якась безпорадна.

З такою красою, з такими очима…
І двадцять лиш літ за плечима!..
Та дівчина тихо і сумно зітхнула –
Вона більш нічого не чула.

Сьогодні у неї, так, саме сьогодні,
Упала любов у глибоку безодню.
Й пішла вона, тиха й прекрасна,
Хоч може не дуже сучасна.

* * *
Я кохаю тебе, я кохаю,
це для тебе троянди звелись.
Я кохаю тебе і не знаю,
чи зустріну тебе я колись.
Де ти є? Де ти ходиш сьогодні?
Чи у мріях летиш до зірок?
Чи між нами – глибока безодня?
Чи між нами – один тільки крок?..
Я кохаю тебе, я кохаю.
Відгукнися, кохання моє!
Я кохаю тебе і не знаю,
чи ти є у житті, чи ти є.

(Приспів):

Кохання – папороті цвіт,
що розцвітає для щасливих,
стає від нього кращим світ,
з ним все під силу, все можливо.
Кохання – папороті цвіт,
що не для кожного заквітне,
і розцвіта не тільки в квітні,
а серед зим і серед літ.

Не спіши в розлуку

Почекай, не спіши:
ти ще встигнеш у нашу розлуку.
Почекай, не спіши:
ще твій поїзд не рушив у даль…
На прощання подай
свою ніжну і трепетну руку
й не кажи, не кажи,
що тобі вже нічого не жаль.
Ти така ж, як колись…
Тільки очі пригасли від болю.
Ти така, як колись…
Тільки паморозь в коси лягла.
Як хотів би, щоб ми
нерозлучними стали з тобою,
як хотів би, щоб ти
не спішила від мене, не йшла.
Ти і та – і не та:
впізнаю і впізнати не можу.
Ти і та – і не та:
по-дівочому голос дзвенить.
Не спіши, почекай:
може, чимось тобі допоможу.
Не спіши, почекай…
тільки серце від болю щемить…

Спинися на краю розлуки

Не йди в розлуку. Там – зима,
ти ж по-весняному зваблива.
В розлуці тій мене нема.
Чи будеш в самоті щаслива?..
Не йди в розлуку. Не неси
їй серце, сповнене любові.
У смутку не шукай краси.
Краса кохання в тихім слові.
Постій, спинись, не пізно ще,
спинися на краю розлуки.
Крізь зиму і крізь тихий щем
ти простягни до мене руки.
Отак і стій. Або вернись,
переступи межу чекання.
Не присягай і не клянись.
Я твій – це істина остання.
Це так пекельно, що ти є
і водночас тебе немає.
Візьми, візьми усе моє
і не зникай, не йди, благаю.