ТЕРНОВА ДОЛЯ
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
(сама про себе)
Майже в кожній книжці я розповідаю сама про себе
своїм читачам. А чому сама про себе? Не знаю. Так уже
складається. А втім, хто краще може розповісти про мене, ніж я
сама? А зрештою, тут і розповідати нічого. Про мене більше
розповідають самі книжки – мій скромний доробок: поетичні
збірки “Виклик долі”, “Повінь”, “Солоспів”, “Зачерпніть води в
долоні”, “У вітру на крилі”, прозові книжки “Слід Сінгалевича”,
“Стежка від воріт”, “Під каштанами”. І, звичайно, казки. Світ
казок – це особливий світ, і я люблю у нього іноді
занурюватись. А наслідок – “Казка за казкою”, “Крижана
дівчинка”, “Зимова казка”. Поки що це все, що досі вдалося
видати моєму невтомному трудівникові Лайошу Молнару.
Написано значно більше, та, як завжди, бракує коштів.
Спонсори… бувають і спонсори. Та їх все важче стає знаходити.
Та іноді все ж трапляються добрі люди, що допомагають
якоюсь дещицею. Не обходиться і без того, щоб вкласти і свої
кошти.
Мій чоловік Лайош Молнар – кобзар. Разом з ним ми
виступаємо з своїми програмами перед школярами, студентами,
просто перед тими, хто хоче нас слухати. Це наша лепта в
розвиток кобзарського мистецтва, в прилучення дітей і
дорослих до української пісні, до поетичного слова. Кожен
вірш, кожен рядок прози – це мій або чийсь біль, моя або чиясь
радість. Пишу просто і доступно – і рада з того, що так
пишеться. Бо що з тих слів, коли вони далекі від реалій, коли не
проймають вони людську душу? Хочу, щоб мої твори читали і
розуміли. А більше нічого не хочу.
Так уже склалося в моєму житті, що мої книжки можна
знайти все більше в приватних бібліотеках. Якось вже так
вийшло. Чому так? Просто після наших концертів люди можуть
придбати мої книжки. Це дає впевненість, що вони
потрапляють у руки тих людей, котрі цінують поетичне слово і
слово письменника.
Віддаю на Ваш суд свій черговий доробок – книжечку
оповідань “Тернова доля”. Вона задуже скромна щодо
поліграфії, але мені конче хотілося донести її до Вас, до моїх
читачів. Вона про Вас, дорогі мої люди, особливо про старше
покоління. Чому про старше? Чому не про сучасність? Не знаю,
так вистраждалося, так написалося. Книжку можна написати
про кожного, тільки буде вона або весела, або сумна, або цікава,
або не дуже… Хочеться мені, щоб Ви прийняли моїх
персонажів, щоб посумували і пораділи разом з ними.
“Тернова доля”… гадаю, що цю назву пояснювати не
треба. Вона достатньо промовиста. Судити Вам, чи вдалася
мені ця книжка. Судити Вам. Хочу, аби вона стала Вашою.
Глобальні проблеми тут не вирішуються. Але, мабуть, все-таки
найглобальнішою проблемою є проблема кожної окремо взятої
звичайної людини, проблема людської душі. Особливо душі
жіночої. Звісно, чоловіки також багато вистраждали, не одному
з них стелилася під ноги тернова дорога. Та у чоловіків і
страждання чоловічі, і мужність. Та мені ближча доля жінки,
тернова доля.
А чому, скажете, тут заплутався Індус? Сама не знаю.
Так уже вийшло. Дуже вже він просився на сторінки цієї
книжечки. А Кудлай? Кудлай – також. Я так і не вирішила, чи
оповідання про Кудлая для дітей чи для дорослих. Більшість
схиляється, що для дітей. Може й так. Але я чомусь думаю, що і
для дорослих також.
Нехай зійде сонце і зігріє жіноче серце. Нехай
посміхнеться кожна жінка, молода чи старша. І я посміхнуся, і
Ви…, а поки що “Тернова доля”… Читайте її.
Тетяна Фролова
2002 рік