Пряшів, 16 лютого 2000 р.
Вельмишановна пані Тане,
дорогий Лайошу, любий Сашку!
Вже давніше я одержав від Вас посилку з 20 примірниками “Слідів
Сінгалевича”. Саме тоді я лежав у ліжку з’високою температурою /ГРИП/
І не міг відповідати на’ одержану пошту.
Книжку я прочитав з великим зацікавленням. І зараз же написав
одну, а дві рецензії. Обидві Вам висилаю. Прочитайте і дн*те ше
комусь прочитати /може Жеплинському/, виправте Фактичні помилки –
викресліть непотрібне і доповніть необхідним і занесіть – одну в
редакцію “Дзвін” – Роману Федоріву, другу – вредякцію “Народознавчих
зошитів” – Степанові Йавлюку або редакторові. Віддайте їм і по
книжечці. Для себе /а може’ і для когось іншого / зробіть ксерокопії.
Без дозволу Тані я залучив у другу рецензію суттєві частини з її
прекрасного листа. Вони значно оживляють рецензію. Ваші
примірники я подарував тутешнім бібліотекам і з присвятою від Вас
розіслав спонзорам, які дали гроші на видання “Стежки від воріт” –
Микулину, Кобасі, Шуркалі, Поповцю, Ігорю Мушинці /синові/ та
деяким іншим. Миро поздоровляю Вас з черговою книжкою, яка є
вагомим внеском у кобзарезнавство, нерукотворним пам’ятником
напівзабутому засновникові капели “Карпати”.
– Я зараз співпрацюю з Чеським телебаченн-ям над телефільмам ПРО
музичне життя на Закарпатті. Дешо ми зняли восени, а дешо будемо
знімати на початку літа. Один із кадрів мав би бути “Музика на вулиці”.
Я запропонував режисерові кадр: Сліпий бач дурист грає на бандурі і
разом з дружиною співає українську думу /на ВУЛИЦІ Ужгорода або
Берегова/. Біля них хлопчик продає книжечки та касети. Люди
проходять, кидають копійки у козацьку шапку і розглядають книжки.
Коментарій: “Угорець із Берег?”шини Лайпга Молнар разом з
українською поетесою Тетяною Фроловою співають українські та УГОРСЬКІ
ПІСНІ. За так зароблені гроші вони хочуть видати вже шосту книжку
Тетяни – поетичну збірку ” “, рукопис якої вони носять із собою.
Обоє
вони незрячі”. Лунає пісня, камера показує Сашка, з книжками й
рукописом – брайлем і азбукою. Якби режисер погодився, Вас би
покликали на Закарпаття, дорогу й перебування – оплатили. Фільм
знімається у чесько-с ловацько-украї н’ські й коопродукції й буде
демонструватися в РІЗНИХ країнах світу. Я є лише консультантом, мої
ПРОПОЗИЦІЇ не мусять подобатися режисерові чи продуцентові, тому
беріть це лише як одну 3 Ідей. Більш реальною є Ваша, ПОДОРОЖ у
Польшу на “Лемківську ватру”.
З глибокою пошаною і
поважанням
Ваш
Акай. Миііпка, Ог$с
030 01 РРЕ§ОУ, СогкёВо 21 Щ. (091) 469 28

«Пряшів, 2 липня 2002 року.
Дорога наша Танечко, любий Лайошу, і ціла ваша родина!
Повернувшись сьогодні з роботи, я знайшов у дверях два пакуночки з вашими найновішими книжечками (я навмисне пишу «вашими», бо без Мольнара не було би Фролової). Почав читати «У вітру на крилі» і не можу відірватися. Сміюся, плачу і далі читаю. А «невідкладні» справи (Господи, а скільки їх накопичилося!) стоять. Хай стоять, хай чекають, бо через вірші Тетяни я з Україною говорю. (Колись Симоненко писав: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю…»). Вірші – прекрасні, справжні перлини поезії. Здається, що оця ювілейна десята книжечка краща за всі (хоч у вас поганих книжок і в помині нема). Вітаю вас з черговою перемогою. Тепер я переконаний – вам вже буде дорога у Спілку відкрита.
Ви правом дорікаєте мені, що я мовчу. Це не тому, що я недооцінюю ваші книжки (вони й справді чудові), а через той нещасний брак часу. До речі, ваші останні книжечки (дитячі) в нас на табуретці біля ліжка. Часто в нашій маленькій і тісненькій спальні ночують всі троє внучат: Михайлинка, між нами, у Юрка є своє ліжко, а Рійка на розкладушці. На сон грядущий бабця Магда їм завжди щось читає. Часто це бувають ваші казочки й віршики. Інколи і я їм щось із них прочитаю. Не було випадку, щоб якийсь ваш твір їм не подобався. А це найвища оцінка вашого таланту. Знайте, що і тут, у Словаччині, ваші твори не припадають пилюкою. Я їх роздаю своїм друзям, у бібліотеки, школи…
Час у мене дуже напружений. Велику мороку маю із заснуванням нової кафедри – кафедри етнології, якої у нашому краї нема. А вона дуже потрібна! Тим, чим для вас є Білозірка, тим для мене є Курів. Зараз я пишу двотомну монографію про рідне село. Перший том щойно закінчив. Презентація його буде 11 серпня, коли Курів буде святкувати 670 років першої згадки. Велике свято це буде. Цього року ми з Магдою на батьківській ріллі в Курові побудували домик. На Великдень ми в ньому вперше свяченину їли. Зараз друзі-односельчани накривають нам його стріхою, роблять навколо веранди. У серпні (від 3 до 12-го) там буде з’їзд Мушинчат з дідусем і бабцею. Приїдуть онуки з Моравії і Пряшева. Майже кожну суботу й неділю ми десь на фестивалі.
Минулого місяця у Львові мала бути презентація моєї книжки (власне, не моєї, а Голубовського) про життя художника Новаківського «Розмахом могутніх крил». Презентація відбулася без мене, бо видано її тиражем – один примірник (сигнальний). На більше коштів не вистачило. В такій презентації я відмовився брати участь…
Тиждень тому був на Пряшівщині штаб львівського телебачення. На фестивалі у Свиднику знімали й мене та мій фольклорний колектив, з яким я співпрацюю вже 30 років! Фестиваль їм дуже сподобався. Запрошують мене й колектив до Львова на якийсь ваш фестиваль (забув назву). Навіть у журі мене залучили. Може наступного року приїдемо.
Ще раз щиро дякуємо за щедрий подарунок. У другій половині серпня вибираємося на конгрес у Чернівці.
Цілуємо – Микола, Магда.
П.С. Вже після написання цього листа я ще раз прочитав вашу збірку і знайшов у ній присвяченого вірша «М.Мушинці». Потім ми з Магдою до глибокої ночі вголос читали ваш твір і ще раз переконалися, що він чудовий. Спасибі вам за душевну насолоду.
Мушинка».

Тетяна Фролова: Зимова казка. – Львів, 2002. – 40 стор.
Живе у місті Львові в Україні бабуся Тетяна, яка любить казки
вигадувати та розповідати. Колись розказувала їх своїм синам, нині
внукам. І синам, і внукам її казки дуже подобалися і бабуся вирішила
укласти їх у книжку, щоб й інші діти могли їх читати. Її перша книжка
“Казка за казкою “, видана у Львові 2000 року, дітям дуже сподобалась і
вона написала для них другу книжечку, яку назвала “Зимова казка “.
“Написала” – не те слово. Письмениця Тетяна Фролова від
першого року життя світу Божого не бачить, бо вона – сліпа. А пише
вона не олівцем і не пером, а-тупим шилом, яким за допомогою
спеціальної залізної рамки ставить на папір опухлі крапки. Кожна літера
в неї – інша комбінація крапок. Потім кінчиками пальців сліпці читають
ці крапки так, як ви читаєте очима. Такий шрифт для незрячих винайшов
французький учитель Брайль понад 150 років тому. Шрифтом Брайля
користаюгься мільойони незрячих по цілому світі, в їх числі і бабуся
Тетяна. Її книжка “Зимова казка” (переведена в азбуку) містить вступне
оповідання та три прекрасні казочки.
Перша – про Святого Миколая, скупого багача і бідну дівчинку,
яка стала славною співачкою і приносила радість людям. Друга – про
убогу сирітку Орисю, якій Новий рік подарував гарні черевики, а добрій
тітоньці, що її виховувала – рукавиці. Третя казочка, названа ” Цариця зими ” заводить нас у ” ті далекі часи, як по селах і електрики не було”.
Тоді метелиця підступно викрала з дерев’яної хатинки дівчину Марусю,
завела у своє царство в темному лісі і хотіла зробити її своєю служницею, а потім заморозити. Та лісові звірі заховали її в дупло білочки, де її за допомогою зайчика знайшов сусідський хлопець Миколка. Та цариця Зима аж ніяк не захотіла віддати Марусю Миколі.
На допомогу дівчині знов прийшли всі лісові птахи та звірі, які могутніми голосами прикликали Весну. А перед Весною цариця Зима стала безсилою.
Бабуся Тетяна прислала нам кілька примірників своєї книжки.
Якщо хочете придбати їх і ви, юнні читачі “Веселки”, намалюйте нам, як ви провели цьогорічну зиму: свято Миколая, Новий рік, Різдво, Водощі,
зимові канікули і тому подібне. П’ятьох з вас, які пришлете нам найкращі малюнки, ми нагородимо книжечкою Тетяни Фролової “Зимова казка”, обкладинку якої ви бачите на репродукції.